Щойно придбав у Луцьку «День і вічність Джеймса Мейса», прочитав. Хочу висловити Вам щиру вдячність за книжку, яка ширше відкриває очі українцям на подвиг Великого Українця в історії України, за вшанування пам’яті про мужню, талановиту людину, щирого патріота України.
Iз Джеймсом Мейсом я двічі зустрічався на початку 90-х, коли зароджувались інституції, покликані займатись дослідженнями геноциду українського народу. Пам’ятаю, на цій зустрічі головував Іван Драч, був присутній Володимир Маняк, Левко Лук’яненко, інші люди, яким не була байдужа історія свого народу. Мене вразила глибина знання проблеми, аргументи американського гостя, біль, яким переймався він, розповідаючи про трагедію мого народу. Я відчув якусь дивну спорідненість з цією людиною, яка стала Великим Українцем за тисячі миль від моєї землі, відчув, що не можу не відгукнутись чомусь на засіяні ним зерна болю.
Після цієї зустрічі була нетривала розмова з Джеймсом Мейсом, згодом ще одна. На жаль, наші контакти внаслідок дефіциту часу ослабли. Та не ослабло бажання реалізувати щось, поки що бодай невелике з того, що засіяв Джеймс Мейс. Торік вийшла моя повість «Знімали у тайзі кіно про хліб», яку збирався надіслати йому. Не судилося. Вона вже була готова до друку, коли я дізнався, що він уже ступив на Божу Дорогу, то ж пошаною йому і стала присвята твору Великому Українцеві. Не брав собі за мету писати щось фундаментальне, в планах це попереду, бо до масового читача фоліанти зазвичай доходять важко. Один дослідник Голодомору зібрав величезну кількість цікавих свідчень про цю трагедію — низький йому уклін, — але в книжці застеріг: передрук без його дозволу суворо карається. Згідно до закону — так, але вважаю, що передрук таких матеріалів слід лише вітати.
Нині, напередодні Дня Голодомору, ставиться деякими ЗМІ питання про достойне вшанування пам’яті і заслуги Джеймса Мейса. Мудро зробив би Президент України, якби присвоїв йому звання «Герой України».
З повагою
народний депутат України I скликання, член НСЖУ, Луцьк
