Цей тиждень примітний перш за все тим, що призначили нового Папу Римського. Але, звичайно, не лише спостереженнями за подіями у Ватикані жила Україна. Про те, що ще потрапило в поле зору наших експертів, — у щотижневій рубриці «Дня».
Борис ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ, голова громадської еколого-правової організації «Екоправо-Київ»:
— Чим ближче до дати проведення конкурсу «Євробачення 2005», тим більше переймаєшся тим, як воно все вийде. Намій погляд, хлопці з гурту «Ґринджоли» не витримали іспиту популярності. Було соромно слухати хлопців з гурту на телебаченні. Своїм бажанням виступити на конкурсі вони переступили через порушення процедури, яка є стовпом демократичних принципів, хоч би хто її писав. Потрібно було або написати нову і почати з самого початку, або довести все до кінця. А не використовувати лобіювання з боку державних чиновників (хоч якого б кольору вони були) плюс зміни тексту пісні (слухали, співали та голосували не за ту пісню, яка буде звучати на конкурсі). Пісня, яка дійсно була піснею Майдану, яка об’єднувала всіх, Захід і Схід, старих і малих — це був гімн України. Саме слова «ще не вмерла України і слава, і воля, ще нам, браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці. Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці. Душу й тіло ми положим за нашу свободу, і покажем, що ми, браття, козацького роду» були тими словами, що отримали новий зміст у ті тривожні й напружені дні. Щодо того, що виступ гурту приверне увагу Європи до України, то, на мій погляд, для європейців було важливо не те, які ми пісні співали, а те, що ми не захотіли терпіти беззаконня і виступили на захист демократії. Не той гонор у хлопців, не зрозуміли, що це пісня наших майданів, а не європейських естрадних сцен.
Руслан ПОЛІЩУК, журналіст:
— З радістю провів цей тиждень у своєму сільському будиночку. Було чимало приємних моментів. Наприклад, насолоджувався весною, займався такими необхідними весняними роботами. Посадив кілька дерев, щоб колись моя донечка змогла з’їсти якусь вишеньку чи яблучко. Однак не обійшлося і без неприємного враження. Оскільки мій будиночок розташований неподалік від Фастова, то мені знайомі тамтешні дороги. Гірших доріг я ще ніде не бачив. Хіба що на Карпатських перевалах. Це жах! Не знаю, чи дивиться за цим хтось, чи ні, однак потрібно щось робити. Ці думки тривожать мене ось уже протягом цілого тижня. Фастівськими дорогами мені часто доводиться їздити чи то за саджанцями, чи то за будівельними матеріалами. Починає перемагати думка, що там ще не призначено ні районної, ні міської влади. Уже сам задумуюсь над тим, як краще виявити свою громадську свідомість і поборотися з цією владою за дороги. Бо так далі бути не може. І таке коїться вже не перший рік.
Геннадій КАПІТОНЕНКО, директор із розвитку ТОВ «Інкомастер» (Запоріжжя):
— Безумовно, хорошою подією тижня можна назвати обрання нового Папи Римського — Бенедикта XVI. Якщо говорити про нашу державу, то не можуть залишитися непоміченими бажання нового уряду поборотися зі зростаючими цінами та спроби нової влади розібратися зі старою. Що стосується першого питання, то хотілося б бачити результати, а що стосується другого, то — щоб усі судові розгляди швидше закінчилися, а життя нормально продовжувалось. Якщо говорити про події в місті, то все в нас пов’язане з обнадійливими очікуваннями. Хотілося б, щоб усе задумане було реалізоване.
Володимир ВЕРБОНОЛЬ, президент корпорації «Атлантис» (Дніпропетровськ):
— Цього тижня для мене дуже важливою подією, подією справді світового масштабу, стало обрання нового Папи Римського — Бенедикта XVI. Фігура Папи, на мою думку, є однією з провідних фігур не лише в релігійному, а й у політичному контексті розвитку нашої цивілізації. Католики — найчисельніша з християнських конфесій. І Ватикан міцно тримає цей величезний конгломерат абсолютно різних людей, примудряючись уникнути розколів і смути. Однак це вже примушує замислитися над реальною вагою та впливом фігури Папи, порівнянної з главами держав і міжнародних організацій. Папа Римський як миротворець є серйозним стабілізуючим чинником у сучасному неспокійному світі. Дивно, але понтифіком став німець — уперше майже за тисячу років. Гадаю, це свідчить про те, що Ватикан ще здатен піднести людству несподівані сюрпризи. Сподіваюсь, що приємні.
