Хоровий фестиваль-конкурс ім. Олександра Кошиця українських спільнот у Росії — це один із рідкісних виявів української культури поза межами рідних земель. Відвідувала 1960 року бібліотеку Музичного відділу Колумбійського університету в Нью-Йорку, там потрапила мені до рук збірка рецензій про хор Кошиця. Їх автори справили на мене враження людей, які не мають нічого спільного з музичним світом. Наприклад, один із них каже про виконання пісні «Бачиш, брате мій» в обробці диригента: «...немов стоїш коло райських воріт та слухаєш хор ангелів». А про виконання пісні «Гей, у лузі...» в аранжуванні Кошиця рецензент зазначає: «...уявляєш собі, що ти слухаєш легендарний спів козацького полку з п’єси Степовий Гість». Ця критика нічого мені не сказала про Кошиця, з ім’ям якого я познайомився вперше. Один із хористів цього прославленого хору розповідав, що на репетиціях, досягаючи виконання нот на одному тоні в усіх гармонійних функціях, рівночасно додержувались чистоти дикції. А коли додавали динаміку, то можна було уявити, що йдеш з найвищих гір Карпат в долину.
Я придбав собі все, що було написано про хор Кошиця. При кожній нагоді передавав їх туристам з України, їх ангелам-хоронителям, та навіть українським дипломатам.
Українські громади в Росії висловлюють свою шану одному з найбільших досягнень вокальної музики України. Хочеться думати, що це дасть початок солідного вивчення праць Кошиці в Україні, який народився на Черкащині 9 грудня 1875 року та помер у Канаді 21 вересня 1944 року.
