У статті «Голі королі виборчого процесу» («День» №26, 18 лютого 2006 р.) йшлося про необхідність докорінної зміни технології виборчого процесу, оскільки є суттєві розходження між реаліями життя й вимогами законів України про вибори народних депутатів та депутатів місцевих органів влади.
Сумнів автора щодо доцільності використання кабін для голосування дехто може розцінити, як незнання ним Конституції України та Закону України «Про вибори народних депутатів України». Це не так.
Багато хто ще пам’ятає, як проходили вибори за радянської влади. Фактично завдання виборця (точніше, громадянина) полягало в тому, щоб, отримавши бюлетень, перенести його від стола до скриньки й вкинути туди. Оскільки в бюлетені було тільки одне прізвище, то й вибирати не було з кого. Тому заходити до кабін, що стояли осторонь, не було ніякого сенсу. А якщо людина заходила до кабіни, це могло викликати зацікавленість відповідних органів відносно її дійсного ставлення до єдиного кандидата непорушного блоку комуністів і безпартійних. Протягом дня голосування численні агітатори бігали по домівках і буквально виштовхували людей до виборчих дільниць. А коли виборчі дільниці зачинялись, члени комісій, при повній згоді, вкидали невикористані бюлетені до скриньок, забезпечуючи майже стовідсоткову підтримку кандидата. Так було завжди.
Конституція сучасної України гарантує виборцям вільне волевиявлення на основі загального, рівного й прямого виборчого права шляхом таємного голосування. І це — велике досягнення. У свою чергу в Законі України «Про вибори народних депутатів України» докладно виписані всі деталі підготовки, організації та проведення голосування. Зокрема, в статті 81 викладені вимоги до приміщень для голосування. Вимоги жорсткі й цілком виправдані. Та проблема полягає в тому, що в Україні нема достатньої кількості приміщень, придатних для нормальної роботи виборчих комісій та організації й проведення голосування. Згідно із законом, кількість виборців на одній дільниці не може бути більшою двох тисяч осіб. Фактично, через брак приміщень, є дільниці, за якими закріплено до трьох тисяч виборців. Буває й більше.
У частині четвертій статті 83 Закону України «Про вибори...» сказано, що виборець може перебувати у приміщенні для голосування лише протягом часу, необхідного для голосування. Зрозуміло, що для кожного виборця це буде свій час. Ця обставина — принципово важлива, оскільки в частині п’ятій цієї ж статті сказано наступне: «Виборчі бюлетені заповнюються виборцем особисто в кабіні для таємного голосування». А тепер спробуємо спрогнозувати, що буде відбуватись на виборчих дільницях 26 березня. За допомогою простих арифметичних дій досить легко показати, що в цей день уся країна переживе потужний психологічний, моральний і фізичний стрес, обумовлений неможливістю для багатьох виборців вільно й гідно реалізувати своє виборче право.
Отже, візьмемо для прикладу дільницю з теоретично максимальною кількістю виборців — 2000 громадян. Припустимо, що кожному виборцю вистачить у середньому п’яти хвилин, щоб розібратись із купою паперу, яку він отримає. Насправді багатьом знадобиться значно більше часу. Отже, всі виборці, у кращому разі, витратять на голосування 10000 хвилин. Припустимо далі, що на дільниці буде п’ять кабін для голосування. Насправді добре, якщо їх буде чотири. Таким чином, кожна кабіна буде задіяна протягом 2000 хвилин, або 33 години 20 хвилин! А згідно з частиною першою статті 83 Закону «Про вибори...», на все голосування відведено 15 годин. Як бачимо, ситуацію може врятувати тільки масова неявка виборців. Але все буде навпаки.
Неминучий безлад на дільницях і масові порушення закону, що витікають із нього, обумовлені самим законом і прийнятою технологією виборчого процесу. Значна (якщо не більша) частина виборців буде заповнювати отримані бюлетені де завгодно, тільки не в кабінах, а значна кількість людей так і не зможе реалізувати своє конституційне право, оскільки дільниці будуть закриті точно о 22 годині. І знов будуть написані стоси скарг, заяв і зауважень, і знов ніхто не прийме їх до уваги, розуміючи, що на те є об’єктивна причина — недовершеність Закону України «Про вибори...».
Від кого й чому виборці зобов’язані ховатись у кабінах, заповнюючи бюлетень? Може, в наш час суцільної демократії, варто дозволити виборцеві робити це не обов’язково, а за бажанням?
Але підемо далі. Тут аж дух перехоплює від крамольної думки: а чи не принижується людська гідність, коли, в час суцільної грамотності, виборця примушують поспіхом ставити чи то хрестик, чи то нолик у майже метровому бюлетені? Хіба не зможе сучасний виборець написати назву партії чи прізвище кандидата (або їхній порядковий номер у списку)? Якщо так, то чи не краще зробити це вдома в спокійній обстановці, використавши уніфікований до всіх виборів бюлетень зі своєї персональної книжки виборця? Усю необхідну для свого вибору інформацію кожен виборець отримує в необмеженій кількості за допомогою засобів масової інформації та агітаційних матеріалів. Заповнений бюлетень у конверті відноситься на виборчу дільницю, де виборець відмічається в списку і кидає конверт у скриньку. Таємниця голосування гарантована! Виборці, які не можуть ходити, мають можливість відправити свій конверт із бюлетенем поштою й отримати повідомлення про те, що їхній голос враховано. Зрозуміло, що нема потреби виписувати в газетній статті всі деталі можливої організації виборчого процесу. Тим більше, що варіантів може бути багато.
Важливо одне: необхідно відійти нарешті від громіздкої, багатовитратної, «інфарктно- інсультної» системи виборів і перетворити їх у справжнє свято демократії для всіх суб’єктів виборчого процесу.