У волонтерів через брак коштів стало менше роботи. Але благодійність все одно триває. Для неї просто знаходять інші формати — «живі торги», танцювальні шоу, приїзд родин зі сходу в гості до західників... Про те, що хорошого і що поганого відбулося за останній тиждень — розповідають рівненці.
Андрій ЛЯШУК, лірник:
— Наступного місяця у Рівному відбуватиметься традиційне етнографічне дійство «Музейні гостини». Окрім виставки-продажу, учасниками якої стає декілька сотень майстрів із різних регіонів України, відбувається ще й концерт. Цьогоріч його довірили організовувати волонтерам благодійного фонду «Руєвит», які допомагають нашим військовим у зоні АТО. Для мене це хороша новина. А днями мені зателефонували знайомі з Артемівська. Раніше вони вже передавали у Рівне вироби тамтешніх умільців, аби їх продали на ярмарку, а кошти спрямували на допомогу українських військових. Сьогодні майстри зі сходу знову хочуть допомогти. Сподіваюся, вони візьмуть участь у «Музейних гостинах». Це також буде моментом об’єднання.
Тим часом у Рівному триває підготовка до ще одного мистецького проекту, який цьогоріч став благодійним, — «Танцювального БУМу». У його рамках відбуватиметься концерт. Номери будуть не лишень хореографічними. Я теж беру участь у проекті. Це буде цікавий експеримент, бо в номері поєднається гра на лірі та робота ді-джея. Таке практикуватиму вперше. Зараз якраз відбуваються репетиції.
Ще одним позитивом вважаю те, що цього тижня у Швеції вперше в історії цієї скандинавської країни розпочався фестиваль українського кіно. У його рамках демонструватимуть нові фільми, натомість на завершення покажуть «Тіні забутих предків» Параджанова. А однією з організаторів фестивалю є рівнянка Анастасія Кльонова, яка вже декілька років живе у Стокгольмі. Власне, у такий спосіб варто за кордоном розповідати про Україну, популяризувати культуру. Бо насправді там про неї знають небагато.
Із хорошого можу також відзначити зниження курсу долара. Єдине, що не радує, це погода. Зараз холодно, а хочеться весняного тепла.
Юрій ДЮГ, громадський активіст:
— Коли у волонтерстві через брак коштів стало менше роботи і вдалось підняти голову, настав стан легкого шоку. Бо багато політиків, та і звичайних мешканців, живуть так, ніби війни не було і нема. Ніби за останні два роки в країні нічого не змінилось. Чому розум ріже слово «вишиватнік»? Удаваний патріотизм, яким прикривають власні інтереси, дратує. Але ми працюємо — як на військовому фронті, так і на цивільному. Вирішили застосувати нову форму збору коштів для допомоги воїнам АТО — влаштували благодійний аукціон «Посиденьки з волонтерами». За його умовами «лотами» стають усі охочі. До акції долучаються журналісти, викладачі ВНЗ, юристи, депутати, керівництво області, громадські активісти. Можливість поспілкуватися з ними купують. Таким чином за кілька днів вже вдалося зібрати 15 тисяч гривень на допомогу армії.
Разом із тим, ми започаткували ще одну акцію — волонтерську ревізію якості пасажирських перевезень у місті. Картина невтішна. Багато маршруток у жахливому стані — бруд, іржа, зламані сидіння. Але є вже є перша реакція перевізників. Спілка ветеранів Афганістану влаштувала масштабну мийку своїх маршруток. Тому — борітеся, поборете!
Наталія ПАСТУХОВА, прес-секретар Рівненського міського Палацу дітей та молоді:
— Вже цього тижня у Палаці дітей та молоді розпочинається традиційне дійство — благодійний марафон «З вірою в майбутнє». З 24 квітня по 3 травня у нас щодня відбуватимуться концерти, вистави, флешмоби, виставки. Натомість гроші, зібрані під час заходу, передадуть для семи дітей, які сьогодні потребують допомоги. Так, серед цьогорічних «марафонівців» — четверо випускників Палацу, які належать до так званої соціально незахищеної категорії. Це обдаровані діти. Серед них — дзюдоїстка, дворазова чемпіонка України, володарка синього поясу, вона з багатодітної родини, а мріє спортсменка про те, щоб у подальшому стати кухарем. Також «марафонівцями» стали випускниця школи сучасної хореографії ПДМу, учасниця ансамблю східного танцю «Орхідея», а ще музикант-трубач. Крім них, цьогоріч у рамках благодійного марафону ми збиратимемо гроші для 3 малят із навчально-реабілітаційного центру «Особлива дитина». Їм також треба допомога. Вже декілька років поспіль під час цього заходу ми також збираємо гроші пацієнтам онкогематологічного відділення обласної дитячої лікарні. Однак цьогоріч у нас знайшлися спонсори, тож ми змогли передати туди 20 тисяч авансом.
Загалом нинішній благодійний марафон стане ювілейним — двадцятим. Його розпочинали в непрості часи. Аби зібрати гроші талановитим випускникам, які потребували допомоги, ходили по підприємцях. Це було тяжко, бо тоді люди не були звиклі до доброчинності. Сьогодні теж складно, бо від благодійності вже втомилися. Та й ресурсів не завжди вистачає. Але, сподіваємося, що фінансово підтримати дітей, які зараз цього потребують, таки вдасться, бо ця допомога адресна.
Ще однією гарною подією для мене стало те, що наша сім’я перемогла на міському етапі змагань «Мама, тато, я — спортивна сім’я». Цими вихідними ми братимемо участь вже в обласному етапі гри. Взагалі такі проекти дуже потрібні. Вони об’єднують родину. І це маса позитивних емоцій.
Світлана ПІКУЛА, волонтер:
— У моїй родині декілька днів жили матір та донька зі Святогірська Донецької області. Вони приїхали сюди в рамках культурного проекту, мета якого полягала в об’єднанні сходу і заходу.
Я захоплювалася львів’янами, які приймають у себе дітей та студентів з Донеччини, Луганщини. Все думала, чому в Рівне не запрошують дітей, наприклад, із Сєвєродонецька, яке є містом-побратимом. І тут у «Фейсбуку» натрапила на цей проект. Взяти у ньому участь мене переконала одна з організаторів. Я переживала, бо за волонтерством не завжди вистачає часу на власний дім, а гостей хотілося прийняти, як належить. Однак стосовно того, хто саме до мене приїде, боязні не було. Спочатку це мала бути бабуся з внучкою. Але сталося так, що приїхала матір і донька — Лейла та Ольга. Це дуже хороша родина. Справжні патріоти. Вони самі зі Святогірська. А там зараз теж багато переселенців з інших населених пунктів сходу. Лейла розповідала зворушливі історії про переселенців та їх дітей. У Рівному вона та її донька були всього декілька днів. Переконували, що їм сподобалося. А коли вони вже повернулися додому, я побачила, що не віддала їм один із подарунків. Просто забула. Ми зараз зідзвонюємося та переписуємося з Лейлою, тож я розповіла про цей гостинець. Вона відповіла, щоб я цим не переймалася. А я сказала, що забутий подарунок означає, що ми ще побачимося.
Під час цього проекту я подружилася ще з однією сім’єю — з луганчанами. Вони залишили власний дім і переїхали до Києва. Жінка все говорила, як їй подобається Рівне. А ще сказала, що вона тут жила б. Коли луганчани вже поверталися назад, то запрошувала до себе в гості — у Київ. Говорила, що у яких би умовах не жила б, але якщо нам потрібно буде, то готова нас прийняти.
