Безуспішні спроби центру протягом десятиріччя стабілізувати економіку говорять про те, що центр ваги всіх питань життєдіяльності (промисловості, сільського господарства, транспорту, зв’язку, культури, медицини, освіти, правової охорони, спорту) доцільно перенести у регіони, заздалегідь збільшивши їх та створивши повноважні уряди регіонів.
При цьому обласний розподіл зберігається, але кількість та функції управлінських структур як у центрі, так і на місцях, змінюється зі зменшенням кількості управлінців та чиновників. Витрати на непотрібні узгодження в столиці та кількість перерахованих коштів із регіонів до центру природно знижуються.
Питання екології, енергозабезпечення, розвитку найбільш важливих галузей промисловості (наприклад, вугільної, металургійної, хімічної, машинобудівної, легкої, харчової), інвестицій, виплати зарплати і т.д. вирішуватимуться більш комплексно на місці спільними зусиллями, із залученням усіх інтелектуальних сил регіону. Таким чином вирішуватимуться питання саме справжніх економічних зон зі спільним бюджетом, а не малих областей.
Унаслідок правильно проведеної реформи зросте зацікавленість, ініціативність та згуртованість людей в інтересах свого краю; кількісні, а головне, якісні зміни зроблять господарювання більш ефективним. Як кажуть, сильні регіони — сильна держава.
