Сьомого липня радіостанція «Ера-FM» надала можливість поспілкуватись з радіослухачами лідеру українських комуністів Петру Симоненку. Зміст виступу Петра Миколайовича був традиційним для останнього часу і зводився до того, що «зрадники-соціалісти та націоналісти» ведуть країну не тим шляхом, і тільки комуністи знають вірний шлях у пітьмі. Набагато цікавішими були наступні запитання радіослухачів та відповіді на них. Не можна сказати, що ці запитання відзначались прихильністю як до лідера комуністів, так і до самої партії, скоріше — навпаки. Проте всі відповіді на запитання були, як завжди, беззастережні та напористі.
Один із радіослухачів поцікавився, чи є у світі країна, де б комуністична ідея була успішно реалізована? Виявляється, така країна є — це сучасний Китай, з якого Петро Миколайович нещодавно повернувся і перебуває в захваті від всього побаченого.
Отут вже я не витримав і, зателефонувавши до студії, зауважив Петру Миколайовичу, що він пересмикує, оскільки сучасний Китай є яскравим прикладом капіталізму, що переміг, а ніяк не соціалізму чи комунізму. Адже загальновідомо, що, розуміючи нездатність соціалістичної економіки конкурувати з капіталістичною та намагаючись вивести країну з перманентних злиднів, лідер китайських комуністів Ден Сяопін проголосив гасло: «Не має значення, якого кольору кішка, важливо, щоб вона ловила мишей». Не змінюючи назви партії та залишаючись при владі, китайські комуністи здійснили радикальний поворот, відійшовши від догм комуністичного вчення. Ортодоксальні комуністи часів В. Леніна назвали б це ревізіонізмом та ренегатством. Але, як показало життя, дійсно «не має значення, якого кольору кішка» (не важлива назва): зараз Китай виходить у лідери світової ринкової економіки.
Оскільки в умовах України повторити подібний трюк неможливо, я зауважив Петру Миколайовичу, що давно треба міняти назву партії, адже під тиском життя вона відійшла від основ комуністичного вчення про приватну власність та диктатуру пролетаріату. Комуністи засідають в буржуазному парламенті, та й сам «привид комунізму» давно вже не бродить шляхами Європи. Відповідь Петра Миколайовича на це була досить цікавою і потребує коментарю, який в умовах радіоефіру був неможливий.
Виявляється, прогресивні (?!) українські комуністи на якомусь своєму пленумі визнали право на легальне існування приватної власності та відмовились від вчення про диктатуру пролетаріату. До того ж, за словами Петра Миколайовича, і сам К. Маркс не мав нічого проти приватної власності. З останнім твердженням не можна не погодитись, маючи на увазі приватну власність Ф. Енгельса, за рахунок якої К. Маркс існував і писав свій «Капітал». Але щодо теорії, то приватна власність була визнана класиками злом, через яке виникли антагоністичні класи, держави, експлуатація людини людиною та інші жахи, аж до капіталістичного ладу, могильником якого мав стати пролетаріат, який, крім кайданів, нічого свого начебто не мав. Минуло понад сто п’ятдесят років від написання «Маніфесту комуністичної партії». За цей час під комуністичними гаслами по всьому світу відбулись гігантські соціальні потрясіння, знищено десятки, а то й сотні мільйонів людей. І от такий безбарвний фінал — сучасні «прогресивні» комуністи тихо відмовляються від основ свого вчення! Тобто стають на позиції європейських соціал-демократів сторічної давнини та російських меншовиків.
Комуністи так і не подолали протиріччя між теорією і практикою з центрального питання — приватна власність. Альтруїстами не були ані «вожді світового пролетаріату», ані їхні нащадки — «вірні ленінці». В останні роки і місяці радянської влади комісія при ЦК КПРС не встигала виганяти з лав партії ласих до державної власності. Колишні соратники Петра Миколайовича по партії та комсомолу мертвою хваткою вчепилися у цю державну власність і за роки незалежності (наче тільки й чекали цього часу) розікрали все можливе і неможливе.
Та найтяжчим злочином, який прямо витікає з теорії, є знищення українського селянства — основи нації. Адже згідно з теорією селянин є носієм приватно-власницького інстинкту. Це не те що міфічний пролетарій зі своїми кайданами! Борючись за право жити і працювати на своїй землі, українське селянство до середини двадцятих років минулого століття вело війну з більшовиками. Та не вистачило сил і організованості степовим отаманам. Доконали українське селянство, у повній відповідності з теорією, в 1933 році. Після цього вже пішли колгоспники, які нині безпорадно борсаються по селах, не знаючи, що робити з землею.
«Ідеї, як цвяхи — чим дужче б’єш, тим глибше входять». Треба визнати, що «вбивали» в голови комуністичну ідеологію надзвичайно потужно. Але, незважаючи на це, зараз кількість її прихильників зменшується, як шагренева шкіра.
Що ж залишається? Надувати щоки, кричати на весь світ про свою одвічну правоту і чистоту та вигадувати собі ворогів у особі «націоналістів».
Що стосується націоналізму, то і тут комуністи заблукали, як і в питанні приватної власності. Більшість держав світу є національні, зі своєю мовою, історією та культурою. Цікаво послатись на вищий авторитет для Петра Симоненка — на К. Маркса. Як випливає зі змісту його листа до А. Руге, написаного під час подорожі Голландією, К. Марксу, єврею за походженням, притаманне було і почуття національної гордості, й національного сорому за свою батьківщину — Німеччину. Відома класична думка К.Маркса: «Ні жінці, ні нації не вибачається момент безтурботності, яким може скористатися будь-який авантюрист». Яка прекрасна паралель: честь нації — честь жінки! То може К. Маркс був інтернаціоналістом у теорії, а в житті не тільки консерватором в питаннях моралі, а ще й націоналістом?
