Львівська Ліга Українських Жінок глибоко сумує з відходу у Вічність нашої дорогої членкині Розалії Тарнавської — справжньої української патріотки, чудової поетеси, членкині Української асоціації письменників і об’єднання «Письменники Бойківщини» та активної членкині Львівської Ліги Українських Жінок.
Розалія Тарнавська, з дому Чабан, народилася 14 жовтня 1932 року на Львівщині в селі Верхня Лукавиця Стрийського району.
Віддана дочка славної Стрийщини, Розалія з ранніх літ сповнилася щирою любов’ю до рідної землі й рідного народу. Будучи донькою лісника Івана Чабана, жила серед розкішної прикарпатської природи у лісничівці, яка знаходилася на межі Болехівського та Стрийського районів, і сама стала частинкою створеної Господом краси.
Часто перебуваючи в домі маминого брата Пилипа Лесіва, колишнього офіцера Січових Стрільців, уважно прислухаючись до розмов старших, що збиралися в цьому домі, з дитинства ввібрала віковічну мрію українців про волю для України.
Вчилася юна Розалія в початковій школі села Лукавиця Горішня, в Стрию та в Семигінівській школі, де директором тоді був відомий композитор Роман Савицький. Про нього назавжди зберегла найкращі спомини. Можливо, це його музичний дух посприяв тій високій музикальності душі, яка відзначала поетесу...
Розалія закінчила механіко-технологічний факультет Львівського політехнічного інституту, отримала фах конструктора. Працювала на 49-му заводі та в конструкторському бюро (ГСКБ) «Автонавантажувача», де стала провідним конструктором.
Та потяг до художнього слова ніколи не покидав її, багато читала й від юності писала вірші. Проте в радянські часи не друкувалася. Знала, що тематика й дух їх не відповідає комуністичній епосі. Читала їх лише в тісному колі друзів...
Зате з початком українського відродження творчість Розалії Тарнавської буйно розквітла. Одна за одною виходять її збірки: «Птах з одним крилом», 1999, «Зоря на долоні», 2002, «Здобути волю поклялись», 2005, «Надвечір’я моє», 2006, «Останній змах крила», 2007, «Старе гніздо», 2009, «Сумовитий звук трембіти», 2012, «Вклоняюся тобі, великий наш Тарасе», 2014, «Патріотична поезія», 2014.
Вірші Розалії Тарнавської зразу знаходять щирий відгук у читачів. Адже їм притаманна надзвичайна щирість, мова їхня легка й прозора, мов ніжний серпанок, а теми — всеохопні, вельми актуальні, близькі й зрозумілі всім.
Як тонкий лірик і полум’яний патріот, поетеса оспівує красу рідної землі та чуйно реагує на всі як радісні, так і болючі явища нашого життя. І не лише реагує, а й ненав’язливо радить, закликає покращувати наше сьогодення. Її поезія — це і бальзам для зболених душ, і дороговказ до дії.
Неодноразово вірші Розалії Тарнавської звучали по львівському радіо і викликали захоплені відгуки слухачів.
У багатьох засобах інформації появлялися, поширювались її патріотичні поезії, які підносять патріотичний дух українців. Поетеса отримувала багато схвальних відгуків як в Україні, так і з-за кордону.
Плідно трудячись на поетичній ниві, Розалія Тарнавська була активною в громадському житті як членкиня Української асоціації письменників та об’єднання «Письменники Бойківщини», Товариства українок ім. Ольги Басараб та активною членкинею Львівської міської організації Всеукраїнської Ліги Українських Жінок.
Вона брала участь у багатьох заходах Ліги, зокрема, у різних поетичних вечорах. Ліга Українських Жінок організовувала презентації збірок Розалії Тарнавської та відзначення її ювілеїв, на які запрошувалися численні гості з різних куточків Львівщини.
Розалія Тарнавська неодноразово перемагала у різних літературних конкурсах. Зокрема, у 2005 році отримала диплом ІІІ ступеня Всеукраїнського конкурсу ім. Леся Мартовича, у 2006 р. — диплом ІІ ст. переможця ХV конкурсу ім. Мирона Утриска, у 2009 р. — диплом ІІІ ст. конкурсу ім. Мирона Утриска, у 2012 — диплом ІІ ст. переможця ІІІ Всеукраїнського конкурсу ім. Володимира Дроцика, у 2012 — диплом ІІ ступеня переможця ХVІ конкурсу ім. Мирона Утриска за книгу «Сумовитий звук трембіти» і т.п. Отримувала нагороди від Львівської обласної ради.
Розалія Тарнавська була вельми ерудованою, інтелігентною, привітною і доброзичливою до людей та дуже щиро вболівала над долею України. Такою залишиться в наших серцях.
3 червня 2020 року, на 88 році життя, перестало битися зболене серце Розалії Тарнавської. Покинула земний світ, залишивши по собі слід незгасний.
Висловлюємо щире співчуття синові й внукам покійної. Вічная пам’ять!
