Юрій ЧОП’ЮК, студент Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника:
— Протягом останнього часу відбулося багато змін. Напевно, найзначнішими серед них були весняні президентські та літні парламентські вибори. Як на мене, вибори відбулись демократично та водночас не так, як бажалося. Нового президента двічі підтримала значна кількість населення. У зв’язку з чим він має «абсолютну» владу в парламенті. Варто також зазначити, що орієнтовно 40% населення поставились нейтрально до виборів, що дало також свої наслідки. Після волевиявлення відбулося багато хорошого, та не обійшлося й без прикрощів, зокрема втрати хорошого міністра здоров’я Уляни Супрун. Декілька днів тому відбувся обмін між Україною та РФ 35 полоненими. Але і тут я вважаю, що більш вигідним обмін був для РФ (звісно, у політичному плані). Позаяк 24 українські військовополонені моряки РФ зобов’язана була повернути Україні разом з морськими суднами. Тепер судна ніхто не буде повертати — бо обмін відбувся в обхід рішення міжнародного трибуналу!
А зараз трішки розкажу про одну організацію, яка відіграє важливу роль в українському суспільстві. Це Молодіжний Націоналістичний Конгрес, який було засновано в 2001 році за ініціативи ОУН(б) та її керівника Івана Гавдиди для патріотичного виховання молоді. Наразі повноцінні осередки організації знаходяться в Києві, Тернополі, Львові, Сумах та майже півроку в Івано-Франківську, також зароджуються осередки у Чернівцях та Дніпрі. Найцікавіше у МНК — це таборові сезони, куди може потрапити кожен охочий (звісно, є вікове обмеження). Зокрема, цього року вперше відбулось таборування на Івано-Франківщині. Табір отримав назву Месники ім. Олексія Химинця. І ні, це не з того американського фільму. Під час Другої світової війни на Івано-Франківщині було створено сотню месники, яка згодом переросла у курінь, де очільником був О. Химинець. 1945 року під час бойових дій його не стало. Особисто для мене цей рік був дуже насиченим: навесні я долучився до щойно згаданої організації, про що не жалкую. Відтоді два рази побував у Києві: на дебатах та на з’їзді інформреферентів, побував у Тернополі (підготовка до парламентських виборів), а також у 2-х таборах. У першому як інструктор, а в другому вищезгаданому як учасник. Тим часом отримав димлом бакалавра за спеціальностю «математика» та вступив до магістратури. На цьому мій рух, звісно ж, не закінчується.
Анна ГОНЧАРОВА, студентка Львівського національного університету ім. I.Франка:
— Я дуже розчарована через те, що Уляна Супрун не стала міністром охорони здоров’я вдруге і не зможе завершити реформування медицини в Україні. Для мене це сумна новина. З позитивних новин — звільнення політв’язнів, повернення Сенцова та інших полонених додому, в Україну. Це приголомшливо гарна новина. Нарешті сім’ї возз’єдналися і весь той жах для них залишився позаду.
У моєму місті, Івано-Франківську, і так було непогано, за будь-якої влади. У нас класний мер, який намагається зробити місто більш комфортним для жителів і цікавим для туристів. Я бачу, що з кожним роком кількість туристів зростає, тому що їм тепер є на що подивитися. І це прекрасно.
Марія ПIДГОРОДЕЦЬКА, вчителька Яблунівського ліцею:
— Мене дуже тішить повернення додому наших моряків та інших полонених . В той же час тривожить тенденція виїзду громадян за кордон на тривалий термін. Як на мене, це тиха трагедія, бо ми втрачаємо людей, які могли б розвивати нашу країну. Щодо мого життя, то розпочався навчальний рік і мені приємно бачити, що діти перших і других класів НУШ забезпечені всіма необхідними матеріалами та обладнанням для ефективного навчання. Від батьків потрібна лише моральна підтримка і розуміння. І все неодмінно вдасться.
Оксана IЛЬНИЦЬКА, жителька Iвано-Франківщини:
— За останні декілька місяців в мене була нагода поспілкуватися із іноземцями. Серед них були люди, які відвідують Україну протягом багатьох років. Цікаво те, що вони розповідають про зміни, які бачать в нашій країні. Вони поки що не є кардинальними і від того, можливо, не одразу помітні. Проте ці люди стверджують, що за останні три роки в Україні значно вищим став рівень сервісу, з’являється багато молодих і перспективних підприємців, пожвавішало культурне життя. З кожним роком з’являється дедалі більше фестивалів, масових культурних заходів. Але найголовнішим є те, що, на їхню думку, психологія людей, особливо молодих, змінюється. Ми стаємо відкриті до світу, поволі зникає обмежене мислення, і, відповідно, є багато молодих людей, які мають блискучі ідеї і шляхи їх втілення в реальність. І хоча стан доріг і екологічні питання ще залишають бажати кращого, проте зміни є, і вони незворотні. Бо навіть проблема заробітчанства і масовий потік високоосвічених людей за кордон не є такою проблемою, бо дедалі більше людей вкладають свої кошти в створення і розвиток середнього і малого бізнесу тут, в Україні.
Оскільки я вже рік безвиїзно живу в Україні, то мені, як і більшості людей, які теж тут живуть, ці зміни абсолютно непомітні. А для людей, які дивляться на це все, так би мовити, свіжим поглядом, ці зміни очевидні. Звісно, є до чого прагнути і є до чого рости, бо досконалість безмежна. Але якщо кожен із нас почне із себе (говорю зараз здебільшого про молодих людей, бо змінити звички, свідомість і рефлекси старших людей дуже важко), то в недалекому майбутньому ми маємо всі шанси змінити нашу країну на краще.
Основна наша проблема в тому, що ми постійно чекаємо Месію, Супермена чи Мойсея, який збудує наше суспільство, благоустрій, життя за нас. Але тільки тоді, коли до кожного з нас прийде чітке усвідомлення того, що кожне наше окреме «Я» є активним творцем загального цілого і кожен почне вносити свою лепту, нехай невеличку (чого вартує взяти пакет з дому, а не брати новий у магазині чи не створювати скандалу, коли хтось випадково вас штовхнув), тоді зміни будуть кардинальними, а їхні наслідки нарешті відчутними й для нас.
