Від деяких чиновників від освіти можна почути думку: мовляв, у нас усі вчителі — новатори. Тоді хто мені може пояснити такий факт: на моє запитання вчителям початкової школи, чи знають вони систему Сухомлинського, — дружна відповідь: «Так, знаємо». На моє наступне запитання, що конкретно із системи Сухомлинського вони використовують, — відповідь непевна. Тож практично — нічого.
У Сухомлинського для учнів був введений орфографічний словник. Це майже 2500—3000 слів-орфограм, які учні записували за чотири роки початкової школи, і цей словник давав можливість школярам писати грамотно, без помилок. Скажіть, чи багато в Україні шкіл, де використовується ця система? І взагалі, я вважаю, що книжка Сухомлинського «Серце віддаю дітям» повинна стати для вчителів початкових класів своєрідною настільною книгою, тому що вчителю, котрий досконало не знає системи Сухомлинського та інших провідних вчителів-новаторів, буде дуже важко працювати в школі. Головна провина за те, що вчителі не знають систем педагогів-новаторів, лежить на тих навчальних закладах, що готують педагогів. Я з великою повагою ставлюся до навчальних систем, розроблених такими вітчизняними педагогами-новаторами, як Сухомлинський, Шаталов, Лисенкова, Волков, Нікітін, тому що вони всіх дітей вчили успішно. На мою думку, вони заслуговують на Нобелівську премію, якби така була у галузі педагогіки. Система Нікітіна дала можливість із звичайних дітей творити справжніх вундеркіндів — це ж потенціал України! Чим розумніша і здоровіша нація, тим краще буде наше з вами життя.
До речі, у Львові живе вчителька Олена Соміш, яка розробила свою методику раннього розвитку дітей віком від чотирьох до шести років. Журналіст, який був на уроці Олени Соміш, писав: «Вже через п’ять хвилин помічаю, що сам, як дитина, сиджу з відкритим ротом. Дітки, нагадаю, віком чотирьох-шести років додають тризначні числа, відносять до степеня числа та добувають квадратні корені. Ось таку систему розробила Олена Соміш. Потрібно вивчити цей досвід, і це повинні були зробити чиновники з міського відділу освіти і Міністерства освіти. Але бюрократам така система не потрібна. Немає жодних публікацій у педагогічній пресі. Немає творчого підходу і бажання — їм за це гроші не платять.
Я ще двадцять років тому розробив свою систему настільних логічних розвиваючих ігор і, як свого часу в письменників-дисидентів всі твори лежали в столі, так і мої ігри поки що «спочивають». Як відомо, в школі Сухомлинського у початкових класах усі діти вміли грати в шахи, оскільки він вважав, що дитина, яка навчиться грати в шахи, буде добре вчитися. Так ось, я розробив методику запровадження у всіх школах України міні-шахів, це моє ноу-хау.
Хочу підняти ще одну важливу проблему — безпритульних дітей. Вона дуже гостра для нашої держави. Її вирішення я бачу в творчому використанні досвіду Макаренка, якому вдалося в роки кривавої громадянської війни вирішити, в значній мірі, проблему дитячої безпритульності. Треба, щоб його досвід запрацював у демократичній Україні. Хто мені зможе пояснити, як йому вдалося навчити дітей виготовляти технічно складні фотоапарати «ФЕД»? Макаренко розумів, що тільки інтелектуальна праця, а не збивання ящиків дасть можливість його вихованцям здобути хорошу спеціальність і досягнути високого соціального статусу.
Вважаю, що доцільно провести наукові педагогічні конференції на теми: «Система Макаренка і сучасність», «Діяльність педагогів-новаторів», «Актуальність системи Сухомлинського».
