Минули перші сто днів роботи нової влади — той самий випробувальний термін, за яким роботодавець (виборці) оцінює найманих працівників (Президента і Кабінет Міністрів) на відповідність поставленим вимогам. Саме такого підходу дотримувались наші читачі, яким ми запропонували відповісти на два запитання:
1. Які зміни відчули ви особисто в суспільстві та у власному житті?
2. Що ви вважаєте найбільшим досягненням і найбільшим прорахунком нової влади за перші 100 днів?
Відповіді, які ми сьогодні публікуємо, є прекрасним доповненням до оцінок політиків та експертів («День» від 6, 11 та 12 травня), насамперед тому, що наших читачів турбують більш «земні» проблеми, до яких у можновладців не завжди доходять руки.
Тільки набивши гулі — можна навчитися ходити
Саме величезний кредит довіри, виданий новій владі, став причиною прискіпливих (можливо, аж занадто) оцінок її перших ста днів. Хоча, як на мене, у випадку з Ющенком можна дещо змінити усталену «хронометражну» традицію: тут вражаючими виявилися навіть перші 100 годин: сенсаційно-очікувані кадрові призначення (Ю. Тимошенко, П. Порошенко, О. Зінченко), тріумфальний бліц-візит до Москви (і зніяковілі вибачення-виправдання В. Путіна!), успішне європейське турне. Більшість українців була тоді в захваті від перших кроків нового Президента: рішучого, інтелігентного, розумного.
Новий Президент регулярно спілкується з тими, хто час від часу пікетує його секретаріат, може раптово завітати на київські фольклорні «вечорниці», на скромний фестиваль документального кіно, на футбольний матч, концерт. І скрізь — щире, без папірця, спілкування з людьми. Дрібниці, скажете ви? Аж ніяк. Попередню владу згубила одвічна революційна істина: «страшенно далекими вони були від народу». Не ідеалізуючи Ющенка, зауважу — він задав нові стандарти в українській політиці: відкритості, щирості, справжньої (а не словесної) демократичності.
Нова влада часто й помиляється. Іноді ці помилки занадто відчутні (особливо у кадрових рішеннях). Але тільки набивши гулі — можна навчитися ходити. Натомість ми понад десять років імітували рух уперед, тупцюючи на місці.
Стосовно близької мені сфери — ЗМІ — нарешті відчувається вистраждана свобода слова. Щоправда, іноді вона обертається досить парадоксальними явищами: «дударики» колишньої влади (особливо в регіонах) миттєво «перефарбувалися» та співають панегірики вже новим керманичам, натомість вчорашні опозиційні видання не соромляться критикувати нову владу.
Поки що кожен із нас оцінює дії влади крізь власні «окуляри»: рожеві або чорні, помаранчеві або синьо-білі...
Успіхи кожного дня не з’являються
Хочу згадати Конфуція, який казав, що «шлях у тисячу лій починається з першого кроку», яким і стали перші 100 днів роботи Президента та уряду. Хоча особисто я помітних змін ані в суспільстві, ані у власному житті ще не відчув, але сподіваюсь, що вони неодмінно будуть. Добрі результати кожного дня не з’являються. Президент та уряд намагаються змінити стан справ у країні на краще і тому я хочу побажати їм досягти в цьому напрямку великих успіхів. Ще Вінстон Черчілль казав: «Успіх — це перехід від однієї невдачі до іншої, з наростаючим ентузіазмом».
Найбільшим досягненням нової влади за перші 100 днів роботи я вважаю приборкання інфляції, яка могла бути на кілька порядків вищою, ніж та, що є зараз. Потім, це початок боротьби із злодіями. Саме із злодіями, а не з усіма, хто був при владі. Далі — реформування правоохоронних органів. На жаль, не відчувається ніяких суттєвих змін у реформуванні діяльності судової гілки влади. Здається, що там відбувається суцільний хаос.
Найбільшим прорахунком нової влади за перші 100 днів роботи, на мій погляд, є поспіх при проведенні адміністративної реформи. Тотальна зміна управлінців нічого позитивного не несе. Мистецтво керування органами державного управління потребує тривалого навчання. Крім того, управління — це дуже специфічний вид діяльності, для якої необхідно мати деякі природні здібності, а заміна розумних управлінців на слухняних призведе тільки до того, що країна буде приречена багато десятиріч вибиратися з тієї економічної і соціальної «ями», в якій вона зараз перебуває.
На завершення наведу цитату Данте: «Ідіть своєю дорогою, і нехай люди кажуть, що їм завгодно».
«Чи не помилився я 26 грудня?»
Стверджувати, що за 100 днів чинна влада не зробила нічого вартісного, вкрай необхідного, можуть, як на мене, лише елементарно непорядні люди. Насправді влада зробила дуже багато добрих справ. Та водночас — багато й того, чого я категорично не сприймаю й з чим погодитись аж ніяк не можу. Не можу настільки, що міркую: чи не помилився я 26 грудня, поставивши у виборчому бюлетені позначку навпроти прізвища нинішнього Президента? Можливо, позначку потрібно було поставити навпроти пункту «Голосую проти обох кандидатів»?
Зовнішньополітичний курс влада обрала чітко: ми рухаємось у західному напрямку, намагаємось стати членом СОТ, НАТО та ЄС. Але як мені, пересічному громадянинові, визначитись зі своїм ставленням до намагання влади зробити Україну членом СОТ, якщо навіть Партія промисловців і підприємців, очолювана ніким іншим, як першим віце-прем’єром країни, вимагає від уряду оприлюднення умов, на який цей вступ може відбутися? Тобто влада не вважає за потрібне розтлумачити суспільству, громадянам, який зиск ми з того матимемо, й не цікавиться думкою громадян щодо цього вступу. Те саме стосується й намагання вступити до Європейського Союзу.
Тож і зараз нова влада ані мене, ані інших мені подібних зовсім не бачить і не чує. Тож і я обіцяю владі, що вдруге агітувати й голосувати за неї буду не скоро.
Впевненість у діях
Якщо казати про зміни у суспільстві та власному житті, то я відчув більшу розкутість у думках і діях пересічних громадян та дописах журналістів (газети «День» у першу чергу). На жаль, деякі «помаранчеві» стали «темно-помаранчевими», гонористими (аякже — переможці!), а «блакитні» — «темно-блакитними», аж сірими, тобто зовсім нецікавими. Тут є й провина переможців, яким слід бути поблажливими до переможених.
У власному житті я був вільним і за радянських часів — не прагнув до лав КПРС, і за часів Л.Кравчука — Л.Кучми, хоча мав матеріальні нестатки. Сьогодні також почуваюся вільним і незалежним — у сенсі, що від мене мало що залежить.
Відповідаючи на друге запитання, не писатиму про погіршення матеріального становища більшості населення, про скорочення робочих місць, про інфляцію, про підвищення цін на основні продукти та товари побуту, коливання курсу гривні (чи долара) — це все не дивина у післяреволюційний період.
Найбільше досягнення нової влади — збереження впевненості у своїх діях, стримання (деяке) інфляції, розумні домовленості з банкірами та великими підприємцями.
Найбільші прорахунки нової влади на совісті деяких лідерів помаранчевої революції, що обійняли високі посади та не витримали перевірки на людські якості. Їх характеризують запаморочення від посад та занадто висока амбіційність, вони вважають себе одними з найголовніших при владі, але своєю поведінкою шокують громаду і дискредитують нову владу.
Нас слухають
Треба було б бути безнадійним оптимістом, щоб повірити у можливість покращання життя у такий короткий термін, як 100 днів. Чудес не буває, великою є протидія з боку тих сил, які не бажають змін у державі.
Вперше за роки незалежності у перші сто днів Віктора Ющенка українські можновладці продемонстрували здатність не тільки говорити, а й слухати. Саме діалог влади і суспільства визначатиме перспективу України як держави, її місце у світовому співтоваристві. Найгірше не сталося. Є сподівання і впевненість, що і не станеться.
