Мені кажуть: «Формувати уряд повинна парламентська більшість, а також нести за діяльність уряду колективну відповідальність. Якщо ця політична сила сформує недієздатну виконавчу владу й справи в країні йтимуть кепсько, то через чотири роки, на наступних виборах, ви вже не голосуватимете за ті партії та блоки, що входять до складу більшості».
Панове, виборці вже за чотири дні після виборів не пам’ятають, за кого голосували, і майже ніхто не знає, хто переміг у їхньому виборчому окрузі. А ви кажете — через чотири роки...
Пропоную внести принципово інші зміни, завдяки яким створювалися б найсприятливіші умови як для плідної діяльності Президента, так і для персоніфікованої відповідальності за стан справ у країні і Президента, і кожного з депутатів особисто.
Перш за все, на моє переконання, слід скасувати посаду прем’єр-міністра і зробити Президента не лише главою держави, а й главою виконавчої влади. Як це має місце у найефективнішій країні світу — Сполучених Штатах Америки. Щоб унеможливити узурпацію Президентом влади, на деякі посади (зокрема, керівників силових структур) конкретні особи мають призначатися за взаємною згодою Президента та Верховної Ради. А от на посади Генерального прокурора, голови Верховного Суду та міністра внутрішніх справ Верховна Рада має призначати посадових осіб самостійно. Більше того: ці три високопосадовці мають підпорядковуватися не Президентові, а безпосередньо Верховній Раді, перед якою періодично і регулярно звітуватимуть. ВР аналізуватиме їхню роботу й, у разі необхідності, відправлятиме у відставку. За таких обставин цим посадовцям не залишатиметься нічого іншого, як домагатися дотримання законності в країні. Усіх інших високопосадовців Президент, як і зараз, має призначати особисто й безпосередньо ними керувати. Ось тоді й виникнуть умови для того, щоби питати з Президента за стан справ у країні, давати оцінку його діяльності.
Для цього якраз посередині терміну президентських повноважень, у чітко визначений відповідним законом день, Президент звітує за свою роботу. Хоча відбувається це на засіданні Верховної Ради, звітує глава держави не перед нею, а перед НАРОДОМ УКРАЇНИ. У звіті Президент має чітко висвітлити стан справ у державі за низкою позицій з обов’язковим порівнянням із показниками за попередній період. Звіт, побудований у такому ключі, одразу продемонстрував би, чого досяг Президент. Президент не зачитує свого Звіту на засіданні парламенту — не менш, ніж за три тижні до нього звіт має бути розданий усім депутатам і з’явитися у друкованих ЗМІ. До найретельнішого аналізу Звіту долучаться всі політичні сили, політологи, економісти, правознавці та інші фахівці. Звіт стане об’єктом уваги засобів масової інформації, і кожний громадянин країни отримає можливість взяти участь в обговоренні діяльності глави держави, дати їй власну оцінку. На засіданні ВР Президентові надається 20-30 хвилин, аби виголосити те, що він вважає за потрібне й що не увійшло до звіту, і відповісти на запитання від фракцій. Оцінювати ж діяльність Президента має право тільки той, хто обирав Президента й кому він підзвітний — народ: через три тижні після засідання Верховної Ради виборці приходять на виборчі дільниці, аби проголосувати з питання вотуму довіри Президентові. Це відповідає нашому історичному досвіду: приблизно за таким механізмом обирали та позбавляли посад гетьманів України. Якщо виборці більшістю голосів висловили Президентові недовіру, він позбавляється своїх повноважень і передає їх голові Верховної Ради, який виконує їх до виборів нового Президента. Новий Президент обирається на повний термін.
Тепер щодо депутатів. Мене не так хвилює, за якою системою — мажоритарною чи пропорційною — обиратимуться депутати Верховної Ради, як те, щоб у кожному з виборчих округів Верховна Рада була представлена не політичною партією чи блоком взагалі, а конкретним представником однієї з цих політичних сил, до якого виборці округу мали б можливість звернутися в різних справах, діяльність якого мали б можливість оцінювати, вирішуючи, чи варто йому працювати депутатом увесь відведений законом термін, чи йти з цієї роботи дещо раніше.
Щотижня у своїй поштовій скриньці я знаходжу рекламні газети, хоча нікого не просив мене ними забезпечувати. Натомість я бажав би бодай раз у два-три місяці виймати з тієї скриньки газету, яка б мала назву, приміром, «Будні депутата» і у якій розповідалося б про те, чим оті два-три місяці депутат від мого виборчого округу займався у Верховній Раді. На скількох засіданнях і з яких причин був відсутній? Над проектами яких законів та постанов працював, які пропозиції вносив? З якими промовами виступав? За що голосував? З якою метою бував у закордонних відрядженнях і з якими результатами повертався? Чітка конкретика — й нічого іншого! Тобто я хочу знати, за які такі діяння ми, мешканці виборчого округу, утримуємо свого обранця.
Я особисто знайомий з одним депутатом Верховної Ради. Він чудовий сім’янин: постійно покращує житлові умови свої та своїх дорослих дітей, його чада добре працевлаштовані, хоча й забезпечені на декілька прийдешніх поколінь, уся родина регулярно оновлює власні «транспортні засоби», не залишається поза увагою й заміська «резиденція». Єдине місце, де депутат пальцем не ворухне, — то Верховна Рада. Туди він вряди-годи виїздить лише для того, щоби засвітитися у «вищому світі», розвіятись, коли вдома нудьга заїдає. Мені дуже кортить знати, що він писав би у звітах про свою роботу й що писали б про нього у тій газеті, яку я пропоную вкидати до поштової скриньки кожного виборця.
І останнє. Депутатам усіх рівнів необхідно не лише заборонити переходити з однієї фракції до іншої, а й міняти протягом чотирьох років крісло депутата на крісло чиновника у виконавчій владі будь-якого рівня: обрали тебе виборці, склав присягу депутата — не зраджуй, працюй, не зазiхай на «тепліші» місця. А висловили тобі виборці недовіру достроково — то й у виконавчій владі робити тобі нічого.
Пропонований механізм взаємин «народ — влада» робить народ не номінальним, а дійсним носієм влади, господарем своєї долі: нехай різні політичні сили доводять свою правоту, переконують людей голосувати так чи інакше — вирішальне ж слово буде за народом!
