20 квітня після тяжкої хвороби помер заслужений художник України Костянтин Вікторович Могилевський. Він не дожив трохи більше місяця до свого 67-ліття.
Костянтин Могилевський народився 22 травня 1953 року у Ворошиловграді (нині Луганськ). Закінчив Луганське державне художнє училище і з відзнакою Харківський художньо-промисловий інститут за спеціальністю декоративно-промислове мистецтво. Костянтин Вікторович працював десять років на посаді директора Луганського художнього училища.
Останні роки життя художника пов’язані з Ірпінським краєм. Він оселився в місті Буча на Київщині і викладав образотворче мистецтво в Ірпінській спеціалізованій загальноосвітній школі художнього профілю № 1 і водночас працював доцентом кафедри монументального живопису Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука.
Творчий доробок Костянтина Могилевського охоплює різні жанри — пейзажі, портрети, натюрморти, вітражі, мозаїку, розпис і кераміку. Костянтин Вікторович — віртуозний рисувальник. Його твори вражають детальним відтворенням навколишнього матеріального світу, дивовижним умінням зобразити світло і тінь та показати перспективу. Він показує зимову і літню красу природи. Проте своїм найкращим твором художник називав доньку.
Митець виконав багато вітражів у приватних і державних архітектурних ансамблях. Його живописні роботи зберігаються у приватних колекціях в Україні, Австрії, Німеччині, Польщі, Росії, США, Угорщині, Хорватії і Швейцарії. Костянтин Могилевський брав участь у понад двох десятках вітчизняних і зарубіжних художніх виставках. Його персональні виставки експонувалися в Інституті міжнародних відносин, академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука, університеті «КРОК», галереї «Грифон» у Києві, в Хорватії і Угорщині, а також в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї. У 2015 році Костянтин Вікторович влаштував у нашому музеї в рамках міського Тижня культури майстер-клас з витинанки. А через два роки в музеї було представлено виставку витинанок учнів 11-го класу Ірпінської школи № 1.
Костянтин Могилевський учив шкільну і студентську молодь пишатися українським мистецтвом, розвивати його і також вивчати зарубіжну культуру.
Він звертав увагу, що відірваність від народної культурної основи стала однією з причин трагедії населення Донбасу. Десятками років комуністи виховували «нову історичну спільність — радянський народ», тобто перекотиполе без національної культури. Для цього сюди переселяли людей з інших країв. І от тепер наслідком такого виховання стали тисячі людських смертей.
Серед його натюрмортів виділяється окрема група. Художник Могилевський дуже реалістично зобразив набір певних предметів, споглядаючи які вдумливий шанувальник мистецтва усвідомлює цілісний образ чи ідею. Наприклад, натюрморт «Морський вовк». Зображені на картині кортик, морський кашкет, мушля і майже прикрита карта земних півкуль на задньому плані викликають в уяві образ бувалого моряка. Цікаво показано образ Гоголя в картині «Добрий вечір, Миколо Васильовичу!» А в натюрморті «Присвята Нестору Махну» художнику вдалося створити образ української народної стихії. Ще в одній картині митець зобразив поруч мушлю і гроші Соловецького табору особливого призначення. Разючий контраст між красою, створеною природою, і папірцями, за допомогою яких у комуністичному концтаборі прискорювали смерть в’язнів. В’язні виснажували себе непосильною працею, щоб отримати змогу придбати хоча б щось у концтабірній крамничці. На Соловках гинули діячі культури і прості люди. Це трагедія, яку пережили всі народи колишнього СРСР. Ми не повинні забувати трагічний час нашої історії. Диптихом «Тіні забутих предків» Могилевський звертається до знаменитого українського фільму і через нього до гуцульських витоків української культури.
К.В. Могилевський довів, що реалізм себе не вичерпав. Митець може зображувати навіть абстрактні поняття не виходячи за межі реалізму. Звичайно, історичні натюрморти розраховані на мислячого цінителя прекрасного. Репродукції таких картин варто поміщати в підручниках, щоб школярі і студенти через образотворче мистецтво, через емоційне потрясіння, викликане ним, краще засвоювали літературу та історію. Водночас вони б вчилися розуміти мистецтво.
В Ірпені Костянтин Могилевський виступив куратором художніх пленерів «Намальований Ірпінь». Завдяки йому пленер відразу став всеукраїнським, а згодом і міжнародним. В пленері беруть участь художники з усієї України — від Закарпаття до Луганська і Харкова і від Ірпеня до Криму, приїздять художники із Литви і Словаччини.
20 грудня 2019 року Костянтина Могилевського відзначили Київською обласною премією в галузі образотворчого мистецтва імені Івана Сошенка за високий професіоналізм і вагомий внесок у розвиток образотворчого мистецтва.
Онкозахворювання обірвало життя художника в розквіті творчих сил.
Картина Могилевського «Дорога до храму» змушує згадати запитання, яке прозвучало наприкінці фільму «Покаяння»: «Навіщо дорога, яка не веде до храму?» Храм вгорі. Підніматися до нього важко. Збоку від стежки урвище. Можна впасти. Але до храму необхідно йти. Мистецтво — це теж храм. Художник Костянтин Могилевський своїм мистецтвом заповів нам іти до храму.
Перший заступник Ірпінського міського голови Олександр Маркушин повідомив, що пам’ять про Костянтина Могилевського буде увічнена меморіальною дошкою на стіні школи № 1, де він працював, а влітку шостий пленер «Намальований Ірпінь» буде названо на честь художника, який так багато зробив для розвитку мистецтва в Ірпені.
В Ірпінському історико-краєзнавчому музеї планується посмертна персональна виставка Костянтина Могилевського.
Давно Ірпінь потребує художнього музею. Там має бути зала, присвячена творчості Костянтина Могилевського. Можливо, варто також заснувати премію чи стипендію імені Костянтина Могилевського від міського голови для юних художників.
