На рубежі 2020 та 2021 років ми відзначаємо подвійні роковини визначного священника, історика, мистця — автора вишиваних ікон Дмитра БЛАЖЕЙОВСЬКОГО, котрий народився 21 серпня 1910 року в селі Вислік Горішній, Лемківщина на Сянщині, нині частина села Вислік Великий, Підкарпатське воєводство — Польща.
ДОЛЯ НІБИ САМА ВИЗНАЧИЛА ЙОГО МАЙБУТНЄ
Прийшов Дмитро Блажейовський на світ у багатодітній селянській родині, в якій було десятеро дітей, проте до дорослого віку дожило семеро: четверо хлопців і троє дівчат. Як писав отець у своїй книжці, він був другим із черги живим хлопцем. Найбільше, що запам’яталося йому з дитячих років, то це невтомна праця батьків та спільна молитва всієї родини. «Ми вклякали перед святою іконою на стіні і всі разом відмовляли щоденні молитви... А коли я бував спізнювався, то мусів сам вклякати і промовляти молитву. Що не знав — допомагала мама, бо інакше не міг без того йти спати. І ще один важливий урок запозичив він із родинного вогнища: коли діти стомлювалися під час праці і просилися в батька відпочити, тоді батько казав: «Для відпочинку є гріб». Мабуть, це батьківське налаштування було якимось енергетичним кодом для його сина.
«Він мав план на кожен день і на перспективу, — розповідає отець Ігор КОВАЛЬЧУК, директор музею вишиваних ікон отця Блажейовського. — Я інколи допомагав йому полагоджувати деякі справи чи супроводжував у подорожах, то швидше від нього стомлювався, просився відпочити, а отець нагадував мені слова свого батька...»
За словами Дмитра, сільська школа не давала елементарної національної свідомості. Йому коштувало багато зусиль, щоб випросити у вчительки «Кобзаря». Дмитро почав читати за Псалтирем і зауважив, що Псалтир починається зі слів: «Блажен муж...» — а це було дуже співзвучним з його прізвищем. Доля ніби сама визначила його майбутнє.
Після закінчення початкової школи в рідному селі здібний і допитливий хлопець вступає до однієї з кращих гімназій у Перемишлі, де активно долучився до громадської праці в Пласті, а також велику увагу став приділяти історії українського народу та його церкві. Вдумливий юнак усвідомив несправедливе ставлення до України, її церкви, історії й народу з боку науковців, які підпорядковували все українське то Польщі, то Литві, то Московщині. Відтоді у Дмитра постала мрія здобути вищу духовну освіту, щоб з позицій вищих студій опанувати рідну історію і розказати про неї світові. З цією метою він вирушає до Вічного міста всіх християн католицької віри — Риму, де зосереджені всесвітньовідомі папські університети, які діяли під егідою Ватикану й давали високу академічну підготовку, а їхні дипломи відчиняли двері до найвищих церковних структур.
Після закінчення гімназії пішов навчатися до Праги — пішки. Студіював політехніку, а 1933 року, який для католицької церкви був ювілейним, вирушив на пішу — в півтори тисячі кілометрів — прощу до Рима. І саме тоді відбувся різкий поворот його долі. Упродовж 1930-х — на початку 1940-х років Блажейовський поглиблено опановував спеціальні богословські предмети, а також численні прикладні. За дев’ять років навчання він здобув нижчі наукові ступені бакалавра і магістра наук та учений ступінь доктора богослов’я.
СВЯЩЕННИК, ТЕОЛОГ ТА ІСТОРИК
Під час навчання Д. Блажейовський з 1939 року розпочав пастирське служіння — був священником у парафії. Він мріяв повернутися на Батьківщину і там служити Богові й людям. Однак початок Другої світової війни перекреслив ці плани. Коли Україна була окупована, Блажейовський прагнув розділити страждання свого народу, але церковні ієрархи не дозволили йому виїхати із Рима. Після захисту дисертації в університеті імені папи Урбана о. Блажейовський вступає до університету імені папи Григорія, в якому спеціалізується з історії церкви і захищає другу докторську дисертацію.
Згідно зі своєю базовою освітою і здобутими науковими кваліфікаціями, Д. Блажейовський був теологом та істориком. І в обох науках виявив себе фахівцем високого класу. Проте обставини повоєнного життя змусили відкласти наукову роботу і протягом 27 років служити звичайним приходським священником у Сполучених Штатах Америки, куди він переїхав 1946 року. Цей переїзд був зумовлений тим, що тисячі українців, які врятувалися з гітлерівських концтаборів, і тих, хто уникнули сталінського терору, емігрували за океан. Вони потребували моральної підтримки та духовної опіки. Така пастирська робота вимагала від священника великої віддачі часу і сил.
1973 року повертається до Європи, щоб відновити дослідницьку роботу в царині богослов’я. Подвижницька робота священика має надзвичайно велике значення, адже все підняте ним століттями лежало у ватиканських архівах. Упродовж 1970 — 1980-х років у Римі виходить ціла низка наукових праць Д. Блажейовського, позначених глибоким знанням фактичного матеріалу і широтою історико-філософських узагальнень. У них охоплено всю історію православної та греко-католицької церков в Україні й діаспорі. У книгах о. Блажейовського представлена ідея єдності християнства навколо єдиного престолу на землі. Ця ідея виступає поруч з іншою — помісності церков, яка дає їм свободу діяти повноцінно в межах національних організмів.
Також о. Блажейовський виголосив чимало доповідей на актуальні наукові, релігійні та соціокультурні теми. У своїх доповідях він велику увагу приділив тому, що українці забувають своє коріння і як наслідок — розділяються в поглядах і легко піддаються впливу інших націй.
ПОЧАВ ВИШИВАТИ МАЙЖЕ ЩОДНЯ
Повернувшись до Рима після 27 років в Америці, почав вишивати майже щодня. «Вишиваної ікони не має жоден інший народ, — казав отець Дмитро Блажейовський. — Це є наше, українське, те, що засвідчує нашу ідентичність. Українці вишивають на побутовому рівні — обруси, сорочки, а я хотів підняти вишивку на вищий щабель релігійного життя».
Джерелом його натхнення було і монументальне малярство Київської Русі, зокрема оздоблення Софії Київської. На створених митцем вишиваних іконах постають образи Христа, святих Миколая, Анни, Юрія, Архістратига Михаїла, Кирила і Мефодія, Ольги й Володимира, Богородиці Оранти — запрестольної ікони Софії Київської. Вишивки, здебільшого виконані хрестиком, вражають витонченістю ліній і барв, гармонійною композиційною будовою, умінням зберегти масштабно-пропорційні відношення в будові постатей. Отець Дмитро Блажейовський є автором портретів багатьох видатних особистостей України. У Львові діє унікальний приватний Музей вишиваних ікон та образів отця-доктора Д. Блажейовського, в якому експонуються понад 150 ікон.
З НАСТАННЯМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ЧАСТО ПРИЇЖДЖАВ В УКРАЇНУ
З настанням незалежності України отець Дмитро Блажейовський став часто приїжджати в Україну. 1992 року відбулася його перша виставка вишиваних ікон та хоругов у Львові, потім — у Тернополі, Івано-Франківську, Луцьку, Києві, Каневі, Миколаєві, ба навіть у Перемишлі й Сяноці. Ці два останніх міста були вже під Польщею. Автор статті був на таких виставках у Перемишлі.
На сотому році життя отець не розлучався з ноутбуком, користувався інтернетом. Був у Римі першим українцем, який став використовувати це чудо техніки, й потім «комп’ютеризував» усю українську громаду.
«Секрет його довголіття, такої великої працездатності, інтересу до життя полягав у тій же щоденній праці, молитві, у великій скромності й аскетизмі», — ділиться спогадами отець Ігор Ковальчук.
Упродовж свого життя отець Блажейовський був свідком багатьох трагічних подій в історії України. Уже саме життя змусило його замислюватися над тим, чому колесо історії повернулося саме так. Причину всіх українських проблем отець Блажейовський вбачав у відсутності єдності й належної повної національної свідомості, які є причиною бід українців.
Завжди любив згадувати отець і про своє лемківське походження. У свої неповні 100 років він ще провів службу Божу й виголосив проповідь у лемківській церкві у Львові.
Бог покликав нашого ювілята у Велику суботу, напередодні тієї миті, коли по всіх церквах радісно задзвеніли Великодні дзвони, — Блаженійший Дмитро Блажейовський помер 23 квітня 2011 року у Львові на 101-му році життя. Похований на Янівському цвинтарі. Вічна йому пам’ять!
