Події останніх місяців на Східному (читай Донбаському) фронті навіюють дуже сумні думки та прогнози. Україна не перестає трубити на увесь світ (і переконувати його), яка вона миролюбна та хоче миру у всьому світі і, зокрема, на Донбасі, що нібито робить надзусилля для досягнення цієї шляхетної мети. Мета дійсно шляхетна, та засоби досягнення її нікчемні. І головна нікчемність — це назва АТО (антитерористична операція) того, що за визначенням не є таким. Маніпуляції з термінологією ось уже понад півроку призвели до того, що Україна сама собі встановила стримувальні фактори (хоча б домовленості у мінському форматі) в той час, як Росія плювати хотіла на ці домовленості невідомо про що, а найголовніше — невідомо з ким (що яскраво підтверджують самі бойовики — сепаратисти). Адже зрозуміло, що на авансцені присутні лише статисти, а ті, що дійсно рухають ці ляльки на сцені, сидять у Кремлі і роблять вигляд «і я не я, і підлість не моя».
Страх, що оголошення і введення воєнного стану на Донбасі спровокує Росію до повномасштабних воєнних дій, зіграв з Україною злий жарт. Замість мобілізації всіх сил на боротьбу з агресором вона оголосила, розхолоджуючи суспільство, часткову мобілізацію, замість воювання з агресором і оголошення санкцій проти нього — торгування з ним електроенергією, газом, вугіллям, цукерками тощо. Тому й виходить «Світ воює, а ми торгуємо». Подібні дії, крім того, що завдають величезної шкоди іміджу України, деморалізують суспільство, сіють панічні настрої і викликають зневіру у можливості проголошуваної ідеї «Единая страна, Єдина країна». І якщо у перші місяці демонстративного (одностороннього) перемир’я та уявної тиші на фронті було якесь розуміння цієї миролюбності, віри в те, що за допомогою цих дипломатичних заходів можна відновити територіальну цілісність країни, то сьогодні подібні дії, крім саркастично-гіркого сміху (особливо фронтовиків), не можуть викликати нічого. Волонтерський запал та допомога армії під дією цих «позитивних» чинників теж зменшуються.
Відомі політичні експерти давно дійшли висновку: військовий конфлікт на Донбасі мирного шляху вирішення не має. Україна своєю політикою дволикого Януса (до обіду торгую, а опісля — воюю або навпаки) викликає недовіру і Заходу, і США. Те, що в дійсності на Донбасі відбувається великий ґешефт, сьогодні, певно, не викликає ні в кого сумнівів. Система непрозорих підкилимних перемовин-домовленостей набула страхітливих розмірів.
Донбас потребує не солоденького загравання, а чіткої регламентованої політики влади, спрямованої на:
а) звільнення української землі від сепаратистів і російських найманців до державного кордону;
б) жорстке (не жорстоке) встановлення на звільненій території влади, підконтрольній воякам;
в) налагоджування нормального мирного життя і відтворення інфраструктури. Всі ці речі можливі, але за умови встановлення воєнного стану на території Донбасу.
Сьогодні українська хата горить, а нам хочуть пояснити, що це тільки здається...
