Юрій ВОЛОШИН, професор кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Короленка:
— Українці нарешті усвідомили: ніхто не буде змінювати наше життя на краще, крім нас самих. Зросла суспільна активність громадян, яку в Полтаві можна побачити на кожному кроці. Це й потужний волонтерський рух, зокрема «Полтавський батальйон небайдужих» та інші ініціативи, різноманітні організації, які прагнуть змінити наше місто на краще, як-от громадська платформа CITY lab чи ГО «Еколтава». CITY lab створив проект упорядкування площі перед ОДА й меморіалізації героїв Революції Гідності. У місцеву політику прийшли молоді, не пов’язані з олігархічними групами депутати, які намагаються покращити наше місто і, головне, активно вчаться це робити.
Люди стали більше цікавитись літературою, історією, мистецтвом. Лише за останній рік у місті зросла кількість гідних уваги заходів: зустрічі з відомими письменниками і презентації книжок, кінопокази, цікаві виставки. У межах Полтавського історичного товариства ми започаткували серію публічних лекцій, і виявилось, що у людей це викликає інтерес. З’являється дедалі більше завзятої, енергійної, креативної молоді, яка хоче жити на повну тут і тепер. Саме молоді люди стають такими собі агентами змін, які, безперечно, перетворять нашу країну на сучасну.
Завдяки ЗНО зростає кількість мотивованих студентів, тому стало набагато цікавіше викладати. Із цього року на Полтавщині запрацювала Українська академія лідерства, де я мав щастя прочитати лекцію. Отримав багато позитивних вражень, бо мав цілу аудиторію мотивованих і вдячних слухачів, які ставили запитання і брали участь у дискусії. Вочевидь, саме за ними майбутнє.
Якщо говорити про погане, то слід зауважити, що застаріла радянська система не хоче змінюватися й виявляє надзвичайну здатність до самовідтворення. Як у змія, з яким боровся Котигорошко, замість однієї зрубаної голови виростало декілька, так і пострадянська держава винаходить безліч нових перешкод удосконаленню. Крім того, наше суспільство в основній масі залишається традиційним і не таким сучасним та освіченим, як хотілося б. Для мене особисто сумно, що фактично зупинилась реформа вищої освіти. Плагіат, імітування наукової діяльності й бюрократизація, на жаль, невпинно долають академічну спільноту. Непотрібних паперів не зменшилось, а, навпаки, збільшилось. Потрібні нововведення часто лише імітуються. Не всі усвідомлюють, що для того щоб жити в сучасному світі й сподіватись на майбутнє, треба досліджувати й учити по-сучасному. Власне, очевидно, що в українській вищій школі так і не сформувалася професійна спільнота. Є радше невеликі розрізнені групи професіоналів, які комунікують між собою. І все ж, тішить те, що ці групи зростають, але питання в іншому: чи можна взагалі реформувати вищу школу в Україні? Чи, може, швидше було б збудувати її заново? Тому думаю, що ще років десять актуальними будуть освітні мандрівки за кордон і зростання кількості українських випускників, які ставатимуть студентами польських чи німецьких університетів.
Однак, як зауважив у одному зі своїх есе Ярослав Грицак, треба зберігати спокій і лупати цю скалу. Все буде добре!
Анна ЄГОРОВА, член незалежного мистецького об’єднання Magnum Opus:
— Найбільше мене засмутив той факт, що в Полтаві проґавили кіберзлочинця, котрого розшукували 30 країн світу через Інтерпол і ФБР. Він навіть чинив збройний опір, а прокурор «забув» про це в суді. Ця та інші події навколо судової системи і прокуратури (навіть у межах тільки нашого міста) свідчать про поглиблення прірви беззаконності. Однак — що добре — тільки сильніше спонукають до боротьби. Ти просто думаєш: «Я не дозволю нечесності перемогти в загальному заліку».
Чому радіти? Що серед нас ходять справжні герої. Днями представили книжку про Широкинську операцію. Полтавські учасники пам’ятають і болісні, і веселі моменти, оскільки життя триває щохвилини! Коли поруч ветерани російсько-української війни, я відчуваю себе захищеною. Я можу бачити Україну в майбутньому і себе разом з нею завдяки хлопцям із передової.
Ольга РИБЧИНЧУК, журналіст:
— Особливо мене порадував минулий тиждень. Наче нічого особливого, але він став свідком зустрічі двох пір року. Зиму я обожнюю, особливо таку — сніжну й морозну. Санчата, сніжки, снігова баба — приємні спогади з дитинства... Однак зима, крім розваг, несе з собою ще й безліч незручностей — снігові замети, уповільнення руху транспорту. Чекає на нас небезпека і згори: крижані бурульки, які звисають із дахів, у Полтаві наразі стали справжньою загрозою для пересічних містян.
Коли ж вести мову про суспільне життя, то приємно, що в перший день тижня, 5 грудня, Полтава відзначила Міжнародний день волонтера: у міському Будинку культури відбулася урочиста церемонія нагородження переможців та учасників щорічного міського конкурсу «Волонтер року». Квіти, грамоти, кубки та слова подяки за доброту, терпимість і любов до ближніх — усе було на цьому святі. У нашому місті волонтерських загонів багато, однак показовим є те, що серед них і учні молодших класів. Переважно маленькі волонтери займаються охороною навколишнього середовища — збирають використані батарейки, поліетиленові пакети, висаджують дерева тощо.
З хорошого слід згадати про нагородження полтавських військовослужбовців, яким міська влада вручила почесні грамоти і подяки з нагоди 25-річчя Збройних сил України. Зараз військові, як ніхто інший, заслуговують на подяку з боку населення, адже щодня вони захищають нашу країну від агресора, який продовжує розпалювати війну на Донбасі, а нам забезпечують безхмарне небо над головою.
Останнього дня тижня, 11 грудня, в усьому світі відзначатимуть день танго. Я переконана, що й наша духовна столиця України не залишиться осторонь та обов’язково затанцює. І це стане приємним завершенням 50-го тижня року.
