Перебуваючи в Києві у ці бурхливі вересневі і жовтневі дні і наслухавшись про політичну кризу та політичну цензуру в українських засобах масової інформації, я з тривогою пригадав Миколу Хвильового, який спитав: «Камо грядеши?» Звичайно, як історик, я розумію — те, що діється сьогодні, назрівало дуже довго, але тим мало хто переймався, оскільки це був час великих можливостей для людей при владі. Я сам думав, що «прихватизація» як різновид дикого американського капіталізму минеться, життя унормується, і з часом неетично захоплений капітал стане працювати для добра суспільства.
Однак сталось інакше. Ті, що здобули великий капітал, прийшли до влади і створили всі передумови для протестів проти зловживань, яких народ більше терпіти не хоче. Народові не тільки тяжко жити, йому також соромно за ганебний імідж, який влада створила на міжнародному форумі.
Прочитавши «Діалог про головне» у «Дні» від 24 жовтня ц.р. , я прийшов до висновку, що дійсно «не все зле в нашому домі», коли Євген Марчук, секретар Ради національної безпеки та оборони України, у своєму слові у Верховній Раді озвучив перед народом України всі його болі. Його слова настільки важливі, що їх треба повторювати, бо це слова чи ідеї, які можуть привести до національної злагоди. Євген Марчук зазначив, що «країна має гарантувати свободу слова, діяльність незалежних ЗМІ і дотримання прав людини». Марчук підкреслив, що останнім часом Альянс значно розширив вимоги до країн-кандидатів на вступ до НАТО, перш за все акцентуючи увагу на розвитку демократичного суспільства. На його думку, Україні потрібно пройти складний шлях трансформації суспільства, щоб країна не просто відповідала стандартам європейського суспільства, а щоб у ній було створено такі умови, які б унеможливлювали повернення минулих часів або прихід до влади сил, здатних «розвернути розвиток країни на 180 градусів».
Зацитовані думки Марчука — це програма, з якою, мабуть, кожний погодиться. Виникає запитання: чому програма, яку озвучив Марчук, член Президентської адміністрації, не застосовується в практичному житті українського народу? Невже його не чують? А може, це тільки візія завтрашнього дня?
