Хто з дитинства не мріяв про висоту? Спочатку це були мрії про польоти. Після того, як Юрій Гагарін вперше у світі облетів навколо земної кулі, майже геть усі мріяли про підкорення космічного простору. Пізніше — про подолання віх на життєвому шляху до вершин успіхів.
Із гордістю спостерігаючи за польотом крилатих машин над Хрещатиком у День десятиріччя Незалежності, багато хто, мабуть, переймався думкою: «Ось вона, українська мрія, втілена у реальність.» Недаремно найбільш високе досягнення авіаційної техніки України іменується «Мрія». Як тут не згадати винятково вдалу телерекламу: красень білий лебідь з неозоро широким розмахом крил урочисто приводнюється на морську гладінь. Перед цим видовищем тьмяніють спогади про «Лебедине озеро», що незмінно викликають асоціації з ДКНС.
Однак у більшості випадків до іменника «реклама» прикладається епітет «надокучлива». «Снікерси», «жуйки», слогани телепартій — не знаю, як для кого, а для мене реклама наскільки нецікава, настільки й непотрібна. Але кожного суботнього вечора моєю увагою цілковито оволодіває один маленький (у вимірі часу) шедевр великого рекламного мистецтва.
Атлет бере розбіг і прямує до цілі. У його рухах немає нічого зайвого, вони швидкі, ритмічні, вільні та досконалі, як мажорна прелюдія до симфонії польоту. Попереду висока планка. Перед нею пряма жердини згинається в дугу, ніби лук, що спрямовує легкокрилу стрілу точно в ціль. Могутній поштовх опорної ноги — пружина жердини розпрямляється, і атлет злітає у небо. Політ триває лічені частки секунди і застигає над планкою прекрасною миттю вічності. Планка навіть не ворухнулася під широким помахом крил вітру. Рекорд не встояв. Атлет упевнено взяв висоту. Дійсно — чемпіонський стрибок. Після м’якого приземлення висота стає зримою у руках переможця. «Візьми свою висоту!» — говорить він зі щасливою посмішкою, розгортаючи сторінки газети «День». Кожен «День» — це нова висота! Твоя висота. І цим усе промовлено.
