Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Владне питання

7 грудня, 2007 - 00:00

Радянська влада (С. Кульчицький, «День», №194, п’ятниця, 9 листопада 2007р.) завжди була ефемерною, примарною та чисто декларативною. Насправді ж завжди і скрізь правили, управляли і все спрямовували, здійснювали, («керували» загалом) лише партійний органи — всілякі секретаріати, бюро, комітети й осередки на місцях. І влада ця, повірте, була неподільною й абсолютною. По-справжньому ніякі ради до реальної влади ніколи в СРСР (і інших країнах «народної демократії») і не допускалися. Їм дозволено було тільки щось, уже давно вирішене й затверджене згори, схвалювати й представляти всередині своїх країн і, особливо, зовні. Туди й добиралися ж завжди і люди відповідні, які вміли не щось конкретне робити, а лише представляти видимість будь-якої справи! Адже здійснювати що-небудь у реальності їм також роками й десятиріччями не дозволялося. Та вони й самі цього не дуже хотіли. Саме перебування начебто при владі додавало їм тільки завжди пихатості, самозакоханості і... абсолютно особливого та чисто радянського ледарства. І партійні функціонери (всілякого рангу) також дуже добре знали, що якщо доручиш будь-яку реальну справу цим «тільки говорильням», обов’язково вийде просто дурниця. Тому всі намагалися «творити» й прокручувати самі (згідно, звичайно, свого розуміння).

Незалежній Україні в спадщину дістався саме такий розклад влади. І, власне, ніхто ж нічого змінювати й не став. Партійна реальна влада плавно перетекла в президентську. А ефемерна радянська — в парламентську і всіляких «рад». І кожна, ясно, успадкувала всі переваги й вади своїх попередників...

Так ось тепер питання. Чи можна колись навчити працювати природного ледаря? Думається, мабуть, можна навчити й зайця палити, і мавпу — друкувати на комп’ютері. Але хіба може з усього цього вийти колись що-небудь осмислене?..

Сергій ГЛУЩЕНКО, Запоріжжя
Газета: 
Рубрика: