7 січня 2007 року. Різдво Христове. Париж. В українській церкві cв. Володимира на бульварі Сен-Жермен де Пре — одній з визначних пам’яток французької столиці — могутньо й лiрично зазвучали духовні співи. Це були «Отче наш» М. Леонтовича з літургії Іоанна Златоуста та Різдвяні колядки. І ось уже музиці стає затісно в стінах храму, вона виривається назовні, пропливає над сусідніми вулицями й площами старовинного міста, чаруючи слухачів своєю гармонією, мелодійністю... Так у Парижі відбувався виступ уславленого пісенного колективу — Української народної хорової капели Москви під керуванням заслуженої діячки культури України та Росії Вікторії Скопенко.
Різдво для Української народної хорової капели Москви — час знаменний: саме в ці дні, 11 січня 1992 року, на сцені Палацу культури Інституту сталі й сплавів відбувся перший виступ колективу, що вважається датою народження колективу. Через два місяці відбулася й перша творча поїздка хору до Львова, де він брав участь у відкритті пам’ятника Т. Г. Шевченку. А вже через два роки, 1994-го, постановою колегії Міністерства культури України йому було присвоєне звання «народний».
А починалося все, як це часто буває, з ідеї, якій передувала своя передісторія. У 1992 році, при об’єднанні «Славутич» вирішили створити ансамбль української пісні. Одним з ініціаторів цієї чудової ідеї був Володимир Праслов, який до сьогодні є активним учасником капели. А на посаду керівника новоствореного колективу запросили молоду випускницю Київської консерваторії, хормейстера за освітою Вікторію Скопенко. На той момент вона вже сім років жила в Москві, й у неї теж було величезне бажання створити український пісенний колектив.
Чудовим проектом, у розробці та здійсненні якого активно бере участь Вікторія Іванівна, є «Український музичний салон», що проводиться щомісяця вже понад тринадцяти років. Він відбувається в Культурному центрі України в Москві на Старому Арбаті та в інших залах міста. 24 квітня відбувся черговий салон, цілковито присвячений 15-річчю Капели. Це було дійсно велике свято пісні, музики, людського єднання, яке продовжиться 18 травня в концертному залі Московської консерваторії ім. П. І. Чайковського.
Золотим фондом колективу, звісно, є його учасники. Склад капели нараховує майже сімдесят осіб, п’ятдесят iз них — найбільш активна частина. Це люди різних національностей — етнічні українці, росіяни, вірмени, євреї, білоруси — та рiзних професій — музиканти, лікарі, педагоги, інженери, військові.
Основним творчим напрямком у діяльності капели є популяризація української пісенно- хорової культури в Російській Федерації та за її межами.
У репертуарі, нарівні з народними піснями в традиційному викладі, народними піснями на вірші Т. Г. Шевченка, а також українськими народними піснями в обробці російських та українських композиторів i композиціями на основі національних обрядів особливе місце займає українська духовна музика. Важливе місце в репертуарі капели належить вивченню й поширенню українських національних традицій і обрядiв.
Колектив веде активну концертну діяльність, будучи учасником практично всіх міських міжнаціональних акцій. Капела — бажаний гість традиційних заходів, що проводяться Національно-культурним об’єднанням столиці на різних концертних майданчиках: у Кремлівському палаці, Державному центральному концертному залі «Росія», Великому залі Московської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського, Колонному залі Дворянського собранiя, концертному залі мерії Москви, Московському міжнародному Будинку музики, Будинку культури й творчості, в музеях, парках, на відкритих майданчиках Москви та Підмосков’я. З особливою теплотою хористи згадують виступ у храмі Христа Спасителя, де також були представлені колективи з Польщі, Німеччини й інших країн, а також в українській церкві св. Володимира в Парижі.
З просвітницькими творчими програмами капела виступала в багатьох містах Росії, України та зарубіжжя.
З колективом часто виступають відомі солісти: заслужена артистка Росії та України, солістка Большого театру Галина Черноба, лауреат міжнародних конкурсів, соліст Московської філармонії Руслан Кадиров, почесний працівник культури Москви, вокаліст і виконавець гумористичних творів С. Олійника і П. Глазового Володимир Праслов, кінорежисер і постійна ведуча українських музичних салонів Віра Федорченко.
Як відомо, найкращою нагородою для артистів є визнання глядачів. Оплески, квіти, крики «браво» — всього цього достатньо на виступах Української народної хорової капели — сам у цьому переконувався неодноразово. Звання «народна», присвоєне капелі ще на зорі її творчого становлення, також є красномовним фактом визнання її заслуг, але вже з боку офіційних органів.
Є в колективу й інші нагороди: він — лауреат I (1995 р.) і II (2000 р.) уже згадуваного Всеросійського конкурсу українських хорових колективів і ансамблів ім. Олександра Кошиця, лауреат I ступеня Московського фестивалю мистецтв «Натхнення». Капела також нагороджена Почесними дипломами учасника: Міжнародного конкурсу хорів ім. Лесі Українки (м. Луцьк, Україна, 1996 р.), свята, присвяченого 850-річчю Москви, Міжнародного фестивалю фольклорної музики й танцю «Ми — одна сім’я на планеті Земля» (1998 р.), фестивалю любительських хорів «Московська хорова весна-99», Міжнародного фестивалю духовної музики та народних традицій «Благовіст» (1999 р.), фестивалю на ознаменування 2000-річчя Різдва Христового в рамках ювілейної програми «Християнство-2000» (2000 р.), московського фестивалю національних культур «Хоровод дружби» (2006 р.) й низки інших. Без сумніву, головні нагороди цього чудового колективу ще попереду.
А от щодо проблем, то дуже хотілося б, щоб вони. Головна з них — відсутність постійного приміщення для репетицій, які проводяться за графіком у різних місцях міста: Культурному центрі України на Арбаті, Бібліотеці української літератури, в одній зі шкіл. Гірко це визнавати, але заслужений колектив прийшов до свого ювілею, образно кажучи, «без певного місця проживання».
Наступна нагальна проблема — придбання нових концертних костюмів: ніхто ніколи не виділяв на їхнє пошиття жодних коштів. Немає сумніву, що заслужений колектив, який дарує людям радість упродовж п’ятнадцяти років i прославляє українську культуру, заслуговує на більшу увагу. Як iз російського боку, так і з українського.
Тут капелі потрібна як фінансова допомога, так і участь компетентних фахівців — етнографів, мистецтвознавців, стилістів, що дозволить створити не лише гарний концертний реквізит, а й представляти за допомогою костюмів усі етнічні території України. Потрібен хору й новий концертний баян.
На початку липня самодіяльні артисти налаштованi здійснити творчий тур до Італії. Звісно, за власний рахунок. Але ж вони своїм подвижництвом заслужили, аби їм оплатили цю поїздку. Хто це може зробити (не кажу «повинен» — тут крайнього не знайдеш), я не знаю, але впевнений — так має бути, адже ці люди, закохані в українську пісню, народні традиції, сприяють їх збереженню та поширенню. Вони несуть у світ нашу національну культуру!
Для підготовки цього матеріалу автор використав інформацію з офіційного сайту капели
