Понад п’ятнадцять років тривають дискусії, суперечки, виступи кандидатів на високі державні посади в Україні на тему, бути чи не бути в Україні двом державним мовам — української і російській. Немало списано паперу, нерідко до цієї теми втручаються зальотні в Україну з сусідньої держави незапрошені гості.
А спровокував питання двох державних мов в Україні чиновник з переконаннями українофоба, коли 1994 року проводилися вибори президента.
Як відомо, на цю високу посаду претендували колишній президент Л. Кравчук і новий висуванець Л. Кучма. Так ось, тоді цей чиновник для перемоги Л. Кучми підкинув йому ідею пообіцяти виборцям Донецької області в разі перемоги ввести в Україні другу державну мову — російську. За рахунок виборців Донеччини непримітний Л. Кучма став президентом України.
Я і сьогодні пам’ятаю, як цей чиновник 1994 року в радіоефірі хвалився своєю провокацією і запевняв, що саме вона стала найважливішим аргументом для перемоги Л. Кучми. Цей чиновник зараз при владі, а провокації на ѓрунті українофобії стали його професією.
Майже вже уляглися баталії на тему двомовності, але не припинилися.
Ось фізик О. Заславський і соціолог І. Іванов винесли на публічне обговорення листа під інтригуючим заголовком: «Одна мова чи дві: тези і контртези» («День» №№110-111). Заголовок цього листа ніби говорить про наміри авторів об’єктивно підійти до обговорення. Але коли уважно прочитати цього листа, то виникає запитання: а за що автори «за» і проти чого вони «проти»? І тут стає зрозуміло, що про об’єктивність не йдеться. Вони за другу державну російську мову. А для маскування своїх особистих інтересів вдаються до надуманої, а точніше — провокаторської тези, мовляв, Конституція України нелегітимна, а значить, передбачена нею українська мова як державна є протизаконною. Щодо нелегітимності Конституції автори посилаються на закон України, який ніби було порушено при прийнятті 28 червня 1996 р. Конституції України. Тут логіка авторів зрозуміла: якщо б Конституція України передбачала другу державну мову російську то, звичайно, Конституція ними вважалася б легітимною.
Я не знаю, як у пана Заславського з наукою фізикою, а в пана Іванова з соціологією, але в тих питаннях, які вони взялися публічно обговорювати, у них приблизно так, як у байці І. О. Крилова:
«Беда, коль пироги начнет печи сапожник,
А сапоги тачать пирожник...»
Автори погоджуються з тим, що у царській Росії та СРСР проводилася русифікація, а українська мова переслідувалася. Їхня позиція стверджує те, що відроджувати українську мову треба, але не потрібно переслідувати російську мову. Хочу запитати цих авторів: де і на якому рівні російська мова і її носії в Україні піддавалися репресіям або іншим видам переслідування? Чи, може, в якійсь бібліотеці викинули книги, написані російськими письменниками? Та ви послухайте, якою мовою виступають депутати в українському парламенті, говорять в уряді. Поїдьте в Почаївську лавру на Тернопільщині і послухайте, якою мовою там розмовляють священики і навіть кухарі!
На думку автора, введення російської мови як другої державної сприятиме взаємозбагаченню мов і культури. Я раджу пп. О. Заславському й І. Іванову з метою ознайомлення зі станом української мови в Криму, на території України, зайти в будь-яку школу, редакцію російських газет, а їх там чимало, зайти до приміщення Верховної Ради Криму і переконатися, як у Криму проходить «взаємозбагачення» української і російської мов.
Багато опонентів української державної мови посилаються на стан справ у в Швейцарії. Я не про своє ставлення до цього прикладу, бо нічого нового в заперечення цим опонентам не скажу. Лише наведу уривок з інтерв’ю відомого російського політика Валерії Новодворської:
«Вы (Україна. — Авт.) не Швейцария, где налево — ретороманский диалект, направо — французский, немецкий и итальянский. Потому что ни Италия, ни Франция, ни Германия, ни тем более несуществующие в природе ретороманцы не собираются Швейцарию захватывать. Для нее язык — это вопрос исторических воспоминаний. Приятных. А для Украины — вопрос существования. Языком вас добьют. Вместе с ним придет Россия. Окончательно и бесповоротно.
Будет то же, что случилось в Беларуси, которая не дорожила ни своим флагом, ни историей, ни языком. Это я знаю абсолютно точно, так как родилась в Барановичах, где жили бабушка с дедушкой».
Я не знаю, чи панове Заславський та Іванов є українцями (не в етнічному смислі), чи вони тут у гостях. Але якщо вони є українцями, то позиція російської патріотки мені ближча і переконливіша, ніж висновки авторів листа.
