На нинішньому, двадцять четвертому Міжнародному форумі видавців, який, за традицією, проводили у Львові, 27-річний письменник із Дніпра Олег Андрішко презентував свій перший роман «Пісня цапів», щойно надрукований у Луцькому видавництві «Твердиня». Автор отримав спеціальну відзнаку «Вибір видавця» у номінації «Романи» Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Минулого року роман «Пісня цапів» був удостоєний Міжнародної українсько-німецької премії імені Олеся Гончаря. Голова журі цієї премії Петро Перебийніс у вступі до книги Олега Андрішка написав: «Бог наділив Олега особливим даром епічного мислення. Свій іронічний, а радше бурлескний твір він означив як «перший український крутійський роман» — і з такою класифікацією можна цілковито погодитися».
З форуму видавців, де було чимало знайомств, можливість поспілкуватися з авторами, яких раніше лише читав, бачив у соцмережах чи на хрестоматійних портретах, прихильник оригінальних жанрів відправився до Луцька, а далі — у рідне Придніпров’я долучати народ до нового у новітній культурі.
ВІД ШЕВЧЕНКА ДО МАРКЕСА
Із Олегом ми познайомилися влітку на підбитті підсумків обласного конкурсу, організованого молодіжним літературно-мистецьким клубом VivArt (м. Кам’янське) за підтримки дніпропетровського осередку Національної спілки письменників України. Виявилося, що наші творчі шляхи перетиналися вже в дитинстві, коли ми були постійними учасниками чудового обласного конкурсу «Собори наших душ». Мабуть, тому з’явилося бажання більше довідатися про становлення у літературі нині успішного оригінального письменника Олега Андрішка у розмові з ним.
«Починав із банального — з простеньких віршиків про природу, про Батьківщину, — розповідає Олег. — Я тоді навчався у третьому класі. Вчителька розповідала про старшокласників, які писали, і в них щось виходило. Мені теж захотілося спробувати. Я написав чотири рядочки про весну й отримав схвальну оцінку. Це було саме на День народження Тараса Шевченка. І відтоді 9 березня для мене — особливе свято... Перші спроби прози вважаю вдалими вже під час навчання у Дніпропетровському національному університеті на факультеті філології».
Цікавлюся, який жанр Олег обрав для перших прозових творів. «Це був кришталево-чистий жанр химерної прози. На мене справив враження твір Василя Земляка «Лебедина зграя», який ми вивчали за шкільною програмою. Хотілося почитати щось подібне, і відкриттям для мене став роман «Козацькому роду нема переводу, або Козак Мамай і чужа молодиця» Олександра Ільченка. Я був шокований, що в Радянському Союзі можна писати так і таке. Зрозумів, що цей жанр варто підтримувати, бо якось швиденько його задавили після сплеску 1980-х, хоча є і тепер письменники, які в цьому жанрі пишуть. Взагалі, химерна проза — це споріднений жанр з магічним латиноамериканським реалізмом. Це фольклористика, культура... У 1958 році Олександр Ільченко написав роман, який якраз став першим у цьому жанрі, й, до речі, він аж ніяк не міг орієнтуватися на Маркеса вже з тієї причини, що Маркес тоді не був відомим у Радянському Союзі — його перекладів тоді ще не було. Тому можна сказати, що і наша література претендує на такий ось жанр. Але досить швидко його розкритикували діаспорні автори, критики, літературознавці за «колгоспні» терміни», — говорить письменник.
«Перший мій роман «Пісня цапів» — це химерна проза на бароковій основі, а другий, ще у рукописному варіанті, — чисто химерна проза, як я її розумію, але з величезною часткою експерименту, з виходом на рівень абсурду... Я собі поставив за мету створити абсолютно новий пласт української літератури. Вірю, що можна знайти ще щось нове, і сподіваюся, дещо мені вже вдалося в роботі над прозаїчними творами, мало схожими із традиційними...» — ось яка амбіція молодого автора.
СИМБІОЗ АБСУРДУ Й АНТИЧНОСТІ
«У своєму романі, презентованому на форумі, ти звертаєшся до античності», — повертаюся до нового твору. Олег відповідає: «Так. Греція — це інтелектуальний, багатий художній матеріал. Жанр, в якому написаний роман, існував у період відродження, класичний період. Що в нас класикою вважається? Греція, Рим. Спочатку планував написати п’єсу в стилі давньогрецьких авторів, це мала бути трагедія, але від неї залишилася тільки назва... Над романом я працював півтора року, хоча до цього було багато сюжетів та починань. Зрештою з’явилася ідея «Пісні цапів». Я намагався створити сатиричний портрет нашого суспільства, знайти причини того, чого ми так живемо і що з нами не так. Вдалося чи ні — судити читачеві. Абсурдну літературу як створювати, так і сприймати досить складно. Бувають питання конкретно по сюжету. Пам’ятаю, на одному з виступів я почав розповідати про свій роман і виявилося, що багато хто не розуміє, що означає слово «цап», бо звикли до слова «козел», а потім — взагалі, що означає назва мого роману. Це найпоширеніше питання, відповідь на нього зашифрована в античному терміні. І щоб розкрити цю загадку, треба прочитати роман до останньої сторінки, де я даю пояс нення, що то була за пісня цапів і кому вона присвячувалася».
