...Хоч як намагаюсь, ну не можу зрозуміти: ми що, вже розв’язали всі свої проблеми і можемо тепер гордо відпочивати на пам’ят... пробачте, на лаврах? У нас уже нікуди витратити 52 мільйони — всі настійливо відмовляються? Тепер хотілося б зрозуміти інше: чим сьогодні ми пишаємося, та ще так, що готові пам’ятника спорудити? І як на тлі цього гігантського кам’яного тріумфування виглядатиме живий, але знесилений, без зарплати і пенсії, український народ?! Про яку монументальність нашого життя може йтися, коли не опалюються школи, в лікарнях не вистачає ліків, зупиняються і перетворюються на пустки підприємства, що раніше процвітали, поповнюючи ряди безробітних здоровими та працездатними громадянами? Невже ці питання нікого не хвилюють?
Узагалі в історії людства подібні пам’ятники будувалися на народні гроші в сенсі рішення самого народу. Узяти хоч би пам’ятник Миніну та Пожарському в Москві. Тому я більше ніж переконаний: якби українському народові потрібен був монумент Незалежності, то він би i гроші зібрав і, може, ще кращий побудував би.
Я переконаний також, що взагалі рішення про спорудження подібних пам’ятників має ухвалюватися на рівні такого представницького органу, як Верховна Рада.
Ураховуючи все це, ще раз хочу запитати: чи потрібно так поспішати з будівництвом?
