«День» у числі від 14 травня ц. р. надрукував листа Едуарда Більовського «Адміністративна реформа як база для сепаратизму?», в якому він веде мову аж про три (!) схеми адміністративно-територіальної реформи України. Причому поділ держави на великі історико-географічні краї — Слобожанщину, Київщину, Лівобережжя, Правобережжя, Поділля, Волинь та інші — він відкидає як юридичну базу для місцевого сепаратизму. Однак сучасна Німеччина, як, до речі, й Німецька імперія, має федеративний устрій, і при цьому всі німці залишаються німцями і патріотами своєї великої держави, незалежно від того, уродженцями якої землі вони є.
Другий варіант — із 70 регіонів — нагадує французький поділ на департаменти, яких там близько 90. Причому вони ділитимуться аж на 5000 (!) громад, тобто в кожному регіоні, відповідно, повинно бути не менше 70 (!) територіальних громад.
Це взагалі абсурд. Якщо в районі важко керувати 20— 25 сільрадами, то яке ефективне керівництво може бути для 70? А як керувати мегаполісами, які в десятки разів перевершують будь-який сільський район? І чому процес урбанізації при цьому стане більш керованим? Хоча і цей варіант автор відкидає.
Однак і третій варіант не прояснює суті проблеми, коли на 70 регіонів накладається існуюча мережа областей і пропонується додатково створити ще 8—10 областей для таких центрів урбанізації, як Кривий Ріг, Кременчук, Маріуполь, Ялта (!), Феодосія (!), Євпаторія (!), Мелітополь та Дрогобич (!). Згадаємо, що свого часу в Україні вже існувала Дрогобицька область.
Я ж пропоную офіційно проголосити Крим національно-територіальною автономією, де необхідно зберегти існуючий поділ на райони та міста республіканського підпорядкування.
Щодо решти території України можливий поділ на адміністративні округи, який, до речі, існував в Радянській Україні до 1932 року. І поширити його на територію Західної України. Тоді загальна кількість адміністративних округів і АРК якраз досягне цифри 33—35.
Декілька слів хочу сказати і про укрупнення районів. Свого часу (на початку 1960 х років) вже проводилиподібну операцію. І нічого, крім економічного і соціального занепаду колишніх райцентрів, це не принесло. До речі, деякі служби, наприклад, податкова, вже зараз мають не районний, а міжрайонний поділ. Нещодавно укрупнили поштову службу. Тепер пошта в села нашого району замість одного дня приходить за два, а в районі немає координуючого центру поштового зв’язку. То у чому ж полягає раціональне зерно подібної реорганізації? А що буде, якщо в одну громаду об’єднати 3—4 села, які розташовані за 5—10 км одне від одного?
І щодо назви виконавчих органів місцевого самоврядування. В одних областях їх називають управами, в інших виконкомами. Пропоную уніфікувати назву цієї гілки влади.
Цікаво, чи комісія з адміністративно-територіальної реформи врахує ці пропозиції?
