Відразу зазначу, що йдеться про досить вузький прошарок громадян, який, утім, суттєво впливає на настрої в суспільстві. Принаймні є непоганим «датчиком». Коли відставний офіцер Микола Солоненко, що поїхав «наводити мости» між рідною Коломиєю та Донбасом, серед білого дня отримав в Краматорську несподіваний удар у серце (за мову і за вишиванку), я дочекався повернення ветерана і поцікавився його враженнями від поїздки. Пан Микола сказав, що якби жив з дітьми у Краматорську, то не радив би їм розмовляти українською на вулицях. Принаймні в тих ситуаціях, коли ти не відчуваєш себе достатньо захищеним. Це я стосовно впливу «бикуючих українофобів» на настрої в суспільстві. Відчутно вони впливають! До речі, тоді Солоненко, хоч і впав на землю, але не втратив свідомості, знайшов у собі сили викликати поліцію. Та діяла професійно, і нападників було затримано. Непоганий для Донбасу результат! Але щоб довести справу до суду і виграти його, коломиянину треба було ще досить довго залишатися в Краматорську. А це — самі розумієте... Не з нашими фінансами та не з нашим рівнем взаємовиручки.
* * *
Інший приклад. Хамуватий «джентльмен» причепився з нецензурною лайкою до молодої одеситки, у якої телефон був із тризубом і синьо-жовтим прапором на корпусі девайсу. Ображена волонтерка зробила зауваження. Проте ніхто в маршрутці не ризикнув заступатися за мініатюрну жінку, на яку насувався високий, кремезний дядько. Довелося викручуватися самій. Волонтерка рефлекторно вдарила ватника по гомілці, а потім і вище. Спокійно вийшла з маршрутки під схвальний галас пасажирів. Ніби й непогано закінчилося, але ж про який комфорт для україномовних одеситів у такому разі може йти мова? Знаю й інший випадок. Одеський «ватан» причепився до двох киян-пенсіонерів, у одного з яких на футболці був напис «Київ». Так прямо і сказав: «Сними вот это!» Уявляєте рівень українофобії? Старшому, на «ти» і тикаючи пальцем в груди... Хто б це у Вроцлаві чи Гданську дозволив собі вимагати у перехожого зняти футболку з написом «Варшава»? А кого б у Чехії дратувало слово «Прага»? Хто б у Франції не дав по пиці нахабі, якого дратує слово «Париж» і французька символіка? От я й кажу, що такі особи є непоганими датчиками настроїв в українському суспільстві. Додам, що випадок у одеській маршрутці стався в 2019 році, а киян і Миколу Солоненка образили роком раніше.
* * *
Чому те, що абсолютно неможливо в Польщі, нерідко трапляється в Україні? Тут декілька причин: і постійна імперська тінь Росії, і велика різниця в регіональних настроях (Росія ж її постійно підтримує), а ще віковічна українська роз’єднаність. Далеко не всі ветерани вірять у користь різних об’єднань. Не кажучи вже про неофітів, яких останнім часом побільшало. Ми нація патріотів-одиночок, як це не сумно.
І це при тому, що навіть мінімальні зусилля, витрачені на об’єднання, зазвичай винагороджуються вагомим позитивним результатом. Лише до великих груп людей прислухається влада! І лише тоді дещо робиться. А наше життя постійно підкидає цікаві випадки. Скажімо, тепер одесити пікетують владні установи столиці. І це не корінні одесити, а переселенці з Донбасу, які після втрати рідних домівок уже багато років проживають в Одесі. А з 2016 року — конкретно по вулиці Успенська № 4. Очевидно, компактне проукраїнське поселення не влаштовує когось у місцевій владі. Тому робляться спроби їх звідти виперти. Вже понад місяць, як відрізали світло. Якщо людей (а серед них є й активні захисники нашої держави) випхають взимку на вулицю, то може відбутися соціальний вибух. Толеруючи сепарів, які ненавидять Україну, в Одесі абсолютно не сприяють формуванню якоїсь альтернативи. Хай би цей одеський проукраїнський острівець жив і далі! Кому він заважає? Та точно нікому, окрім ворогів нашої держави. До того ж, мешканці вже купу грошей вклали у ремонти.
* * *
Як на мене, то ці донецькі не використали одну можливість. Вони могли б, починаючи з 2014 року, ходити на одеські сепарські тусовки і пропонувати найбільш одіозним і галасливим сепарам обмін квартирами. Житлову площу в ОРДЛО — на Одесу. Мовляв, любите «русскій мір», то возз’єднуйтесь із ним! А нам Україна дорожча. І все це на камеру! Певен, що радикалізм українофобів різко пішов би на спад. І це підготувало б непоганий грунт для діалогу патріотичних донеччан з одеською владою. І офіційний Київ був би «ЗА». Думаю, мільйони людей по всій Україні співчували б вимушеним переселенцям, які ефективно проводять свою маленьку АТО в глибокому тилу. Від патріотичної громади Одеси вимагалося б лише одне: захист активістів. Ну, і ще висвітлення у ЗМІ. Висвітлення у всеукраїнському масштабі позитивно впливало б на настрої людей. І тоді рідше траплялися б такі трагічні речі, як вбивство україномовного Артема Мірошниченка в Бахмуті та звіряче побиття батька й сина Голубенків у Покровському районі Донеччини.
* * *
Потрібна системна «інвентаризація» агресивних українофобів. Було б добре, якби в системі СБУ існував підрозділ, що займався б найбільш резонансними випадками. Бо який сенс займатися великими опозиційними групами, коли навіть «екстремістські» одиниці не приборкані? Не лише офіцери-оперативники тут потрібні, але й фахові психологи та журналісти.
Розумію, що на всі регіони сил не вистачить, але достатньо буде мінімальної роботи і постійних підтверджень у ЗМІ, що такий підрозділ існує і робить свою справу.
Парадоксально, але надто агресивні українофоби могли б зіграти й позитивну роль. Адже й Путін, не бажаючи того, згуртував більшість українців. Важливо не лише навчитися захищатися, але й креативно використовувати надмірну агресію внутрішнього ворога.
