А Кучма казав: «Тільки сліпий не бачить наших успіхів!» Було б дуже весело, якби не було так сумно. З сумом думаю, що у наших дітей відібрали все й одразу: безтурботне дитинство, безкоштовні гуртки, спортивні секції, ковзанки, хокейні турніри. Щоб купити ковзани з черевиками, треба бути хоча б директором заводу чи банку. При моїй зарплаті в 130–150 гривень це нереально, а у мене ж дітей двоє, то й ковзанів треба дві пари.
Що ж до свободи слова в Україні... У нас Павло Іванович були у великій пошані і орден одержали, а тепер Лазаренко — хлопчик для биття. І не треба бути Доренком, щоб його покусати. Досить згадати, як наїхали на СТБ тільки за те, що вони сказали, що будуть до всіх кандидатів однакові.
Їм таки добре наступили на хвіст, бо вже й «Вікна» не ті стали. Десь зникли «Вікна- парламент», «Вікна-тижневик». Тепер як «Свободу» не послухаєш, так нічого й не знатимеш. Ще гірші УТН та «Подробности», які «обо всем и ни о чем». А те, що той же телевізор коштує 1500 — 2000 тисячі у нас (тоді як, наприклад, у Німеччині при їхніх зарплатах у кілька тисяч — 150 — 200 марок) — про це мовчок.
Щоб замінити пенсіонеру кінескоп, треба рік спати летаргічним сном, не пити, не їсти й одяг та взуття не одягати й не лагодити.
Те, що зараз коїться в нашому одуреному й закуреному Запоріжжі, схоже на якийсь трилер. Бандитизм — «вечером не выходи», наркоманія, на заводах — скорочення. За що жити? Чим сім’ї годувати? «Жить стало лучше — жить стало веселее». Схоже, чи не правда?
З повагою та найкращими побажаннями, Володимир НЕЧЕТ, 49 років, Запоріжжя
