Відгук на статтю Івана ФЕДЯНІНА «Робота: знайди, якщо можеш» («День» № 159-160, 7 — 8 вересня 2012 року)
Я вже давно пенсіонерка, і мої діти та внуки теж працевлаштовані, але мене завжди дратують оголошення в пресі про вакантні місця, де висувається вимога зазначити досвід роботи, особливо коли йдеться про молодих спеціалістів. Справді, хіба хтось із роботодавців не знає, що у випускника навчального закладу, вчорашнього студента, ніякого досвіду роботи, як правило, немає? А ще більший подив викликало те, що, виявляється, в таких оголошеннях трапляються й такі абсурдні вимоги, як певний колір очей чи волосся. Чим це пояснити? Очевидно, лише тим, що роботодавці найчастіше приймають на роботу лише «потрібних», чимось вигідних їм людей, а оголошення дають «про всякий випадок»: а раптом буде якась перевірка «згори» щодо цього?
Хіба не логічніше було б у таких оголошеннях зазначати вакантні посади, освіту, яка дає право їх зайняти, можливо — вік (щоб моїм ровесникам часом не спало на думку працевлаштуватись) та випробувальний термін (щоб молодий спеціаліст міг і повчитися, й показати, на що він здатний), протягом якого виплачується визначена грошова допомога, адже серед випускників є чимало таких, яким батьки не можуть допомогти матеріально.
Або повернутися до практики розподілу випускників шляхом призначення на конкретне робоче місце, надавши можливість в окремих випадках також самостійно працевлаштовуватися.
Скількох же молодих спеціалістів можна було б захистити від розчарування, усвідомлення своєї непотрібності суспільству, а звідси — бажання виїхати зі своєї країни. А наша країна зберегла б для себе молодих, грамотних спеціалістів, патріотів своєї Батьківщини, турботу якої про молоде покоління вони відчули б на собі у відповідальний період свого життя.
