Іде війна. Це питання не на часі, але дехто не має терпцю і забігає наперед. Ці нетерпеливці змушують мене відгукнутися.
Відроджувати Україну треба так, як її нищили — московщили. А московщили так: уся адміністрація, шкільництво, армія, церква, ЗМІ були неукраїнські, і це змушувало українців московщитися. Москва не закликала українців позбуватися комплексу меншовартости і москфовщитися. Це була б марна праця. Москва поставила українців у такі обставини, що, куди не подайся, треба знати московську мову. І то не просто знати, а володіти нею, як рідною. І цей метод дав результат. Москва досягла свого за три з половиною століття.
Обернений процес може бути коротший, а може бути й довший, а може й не доскочити своєї мети. Це буде залежити від українців: чи схочуть вони відроджуватися чи ні. Якщо схочуть — обиратимуть лідерів, які й собі хочуть відроджуватися, якщо не схочуть — обиратимуть голів держави а ля Янукович, Азаров, Табачник, Захарченко, Колесніченко, Симоненко.
Президенти, які хотітимуть відроджуватися й які заявлятимуть, що в Україні нині, і прісно, і повсякжас має бути одна державна мова, мають зробити таке.
Насамперед, відродити україномовну еліту. Це має бути зроблено шляхом запровадження елітних шкіл. Про ці школи я написав окрему бесіду. Цікаві можуть глянути в архів цього інтернетного видання.
Другий крок: призначати на всі державні посади лише україномовних осіб. Від центру до району мають бути лише україномовні державні службовці. Окрему увагу треба звернути на армію. Почавши з міністра оборони, всі посади в міністерстві мають посісти виключно україномовні особи.
Ці україномовні особи мають, однак. знати і володіти мовою найпоширенішої національної меншини, бо ця меншина дуже важко українізується (Азаров). Тому для лагодження справ цієї меншини треба знати її мову.
Але, коли знання державної мови стане конечним для корінних українців, батьки самі посилатимуть своїх дітей до українських шкіл. Становище, коли 50% українських шкіл російськомовні, а українські школи — напівукраїномовні, відійде в історичне минуле.
Ці події, описані за п’ять хвилин, не зробляться за рік-два, не зробляться за десять, за двадцять років. На цей процес потрібно буде не менше двох або й трьох поколінь. Саме так має йти відродження України.
Після таких кроків нащадки українців зможуть сказати: «Процес пішов!»
Але треба мати зрозуміння, що такі кроки можливі лише за мирних умов. Коли йде війна, про ці кроки годі й думати.
Але мріяти ми можемо.
Отже, не зверненнями до відмови від меншовартости, а конкретними діями, розрахованими на довгі роки, а то й на століття, треба відроджувати Україну.
Потрібна в Україні партія, яка поставить відродження України як мету № 1.
Потрібен закон Верховної Ради «Про відродження України», а у Верховній Раді потрібен Комітет відродження України.
Без цих заходів усі балачки до совісти громадян будуть безрезультатними. Українці, що хочуть відродитися, єднайтеся!
Слава українській Україні!
