Навряд чи здивуєш кого розповіддю про подорож Болгарією. Країна неекзотична, відпочинок рекламують на кожному кроці, віза доступна. Інша справа, що їздять українці переважно на море, де пляжі не перегороджені, як у Криму, а ціни геть не вищі від кримських. Шкода, що з визначних місць Болгарії нашого пересічного співвітчизника цікавить хіба що Шипка. У книзі відгуків Національного історичного музею в Софії є відгуки й німців, і поляків, навіть японців. «Прості» росіяни та українці не дуже цікавляться болгарськими музеями. Лише офіційні делегації залишають нудні казенні відгуки.
Але я не про це. І взагалі не про туризм. А про старе й наболіле. У Софії похований наш Михайло Драгоманов. Де саме? Як знайти його могилу? Маючи список посольств із туристичного довідника, телефоную до наших. Ну, звичайно, перша людина, яка мені відповіла, ніякою інформацією не володіла. Переключили на відділ культури. Там дали більш точну інформацію. Інтернет допоміг уточнити місце поховання.
Ой, не знаю, чи треба було мені їхати на центральний цвинтар Софії?! Але, подорожуючи самостійно, та ще й велосипедом, хочеться побачити все на власні очі, а брами й шлагбауми моєму засобу пересування не перешкоджають. Так само, як і заплановані турфірмою заходи.
Могила Драгоманова — біля алеї на католицькій ділянці, поруч поховано видатного скульптора Михайла Паращука, але видно, що навряд чи хто ці могили відвідує. Юрій Хорунжий (Дзеркало Тижня, 2002,№ 19) у 2002 році писав про барвінок на могилі та барельєф Драгоманова. Але минуло вже сім років. На місці барельєфа пусте місце й залишки болтів. Ніякого барвінка. Зніяковілий, знову телефоную в посольство. Віталій Пейчев, аташе з культурних питань, каже, що барельєф зник ще три роки тому, гроші на новий не були закладені в бюджеті, потім таки були виділені, але їхнє надходження — тривала процедура. Питаю у пана Віталія, чому могила не доглянута — мовчання.
У самому центрі цього ж міста в оточенні гарних клумб і охайних газонів — пам’ятник Пушкіну. При всій моїй повазі до російського класика, за кордонами Російської імперії Олександр Сергійович ніколи не бував, лекції в Софійському університеті не читав, болгарський фольклор не вивчав, свою багатющу бібліотеку й архів у Болгарії не залишав. Чому така несправедливість до Драгоманова, людини, яка стояла біля витоків українсько-болгарської дружби?
Я добре можу зрозуміти, що Україна не має грошей на установу, подібну Будинку Москви в Софії. Але які гроші потрібні свідомим працівникам нашого посольства, щоб раз на два місяці прибрати опале листя?
