...Західна Україна в 1946—1947 роках врятувала від голоду мільйон українців зі східних областей. У моє село в Карпатах близько західного кордону приходили голодуючі переважно з Бессарабії.
Мені було 17 років, і я розпитував у старших, де розташована Бессарабія, бо в нас не знали такої області.
Просили голодуючі скибку хліба чи декілька булок, і люди давали їм хліб, але це тривало осінь, зиму й весну поспіль. Наведу лише один епізод, бо такі випадки траплялися досить часто. Моя теща із села Радича зварила собаці їсти й виставила гарячу їжу на вулицю, щоби вихолола. У вікно побачила, що прийшла жінка з дівчинкою і стала ту собачу їжу рукою запихати дівчині в рот.
Теща Ганна Сидорівна Корчинська вийшла з хати, погодувала голодуючих, дала їм хліба на дорогу й просила жінку, щоб вона залишила дитину в неї до кращих часів. Кожен день заходили до хати до 10 чоловік, а то й більше.
Повстанці теж бачили голодуючих і співчували їм, але вони самі були на утриманні селян.
Запитував я в однієї жінки з Бессарабії, чому на родючих землях у них голод? То вона пояснила, що 1945 року були в них великі продподатки, а хто не зміг заплатити, того відправили в Сибір. За рік колективізація забрала землю, коней, плуг, борону, а зерно здали ще до того. І розпочався голод восени 1946-го. Ми в нашому краю мали власні господарства, провести колективізацію заважали совєтам повстанці, лише після того, як знищили бандерівців у 1950-х роках, на наших землях відбулася колективізація.
Йосиф РИК, м. Роздільна
