Згадую післявоєнні роки, коли родина мого дядька переїхала з Одеси до Тернополя на нове місце проживання і роботи. Не зміг глава сім’ї, дядько — працівник правоохоронних органів, і його дружина — викладач — прогодувати в Одесі своїх чотирьох дітей. А в Тернополі життя було легше — можна було прожити на зарплатню. Дядько давно помер, а діти-одесити, внуки і правнуки проживають у Тернополі й досі. До речі, рідною мовою вони вважають українську, володіють російською і англійською (в родині з’явився зять-англієць).
Іноді я відвідую родичів. Прогулянки Тернополем стараюся проводити в людних місцях, де можна почути й натішитися справжньою українською мовою. Повірте, мені, одеситці, справжня українська мова — це пісня, це музика! І коли слухаєш розмови про статус російської мови, стає образливо за народ України. Думаєш, невже ми такі розумово неповноцінні, що не можемо вивчити мову нашої держави, наших предків.
Мовна атака дає привід пригадати ще інший період свого життя. У 24 роки, після закінчення інституту, я з чоловіком виїхала на роботу на Сахалін. Прожила в Южно-Сахалінську близько дев’яти років. Не прижилася я в Росії і повернулася до рідної Одеси. Для переселенця Костусєва з Сахаліна, завзятого «русиста», пропоную здійснити такий же благородний крок з повернення в улюблену ним Росію, чиї інтереси він так завзято відстоює, втрачаючи здоровий глузд і виявляючи сліпоту в ролі голови антимонопольного комітету, і надати допомогу Володимирові Путіну в створенні демократичної держави Росії.
Хочу також звернути увагу нашого Президента, законодавчої і виконавчої влади на закон Державної Думи Росії, що забороняє політикам, урядовцям, торговцям і журналістам вживати назви іноземних валют, окрім російського рубля — рідної грошової одиниці. За порушення закону передбачаються штрафні санкції від 2 тис. до 50 тис. рублів.
Чи не час нашим лідерам України ухвалити відповідний закон до пропагандистів — «рятівників» російської мови!
