Є на Київщині, в 35 км від столиці, селище Ворзель, з гордим додатком — курорт. Ворзелю 106 років. Живуть там близько 6000 мешканців.
Центр Ворзеля тоскно-радянський. Єдина сучасна будівля — банк — предмет гордості мешканців. Інші будівлі давно куплені, але чекають свого часу. І невідомо скільки ще будуть чекати. Як от, скажімо, колишній гастроном, біля Селищної ради. 5 років йде тяжба між власником магазину і власником землі, на якій цей магазин розташований.
А тим часом ця споруда лякає своїм видом не тільки ворзельців, але й відпочиваючих.
Очевидно, Ворзель бере приклад з Вашингтону. Там теж біля Білого дому красується обгорілий багатоповерховий будинок. «Красується» багато років. Приватна власність у США — священна корова. А чим ми гірші?
Є у Ворзелі вокзал. До нього так і не дійшла черга на ремонт. І гуляють вітри на горищі, яке стало раєм для голубів, а всередині так казенно- незатишно. Зимою, коли запізнюються поїзди, ви не зігрієтесь. Працівники вокзалу давно забули, що таке тепло. Про туалет вже знаєш за 50 м від нього. По запаху. Хоч як не старається чесно виконувати свою роботу прибиральниця, але що зробиш без води, яку приходиться носити здалеку.
Але є у Ворзелі будівля, що вселяє оптимізм. Це — бібліотека, їй 85 років. Старий будинок, всередині підпертий балкою, бо була загроза, що завалиться на читачів.
Бібліотека «живе». Сюди, як до себе додому, забігають школярі, вихователі санаторіїв приводять дітей, щоб вони на годину поринули у світ друкованого слова.
Записані у бібліотеку більше 700 дорослих і близько 600 дітей (включно з санаторними), а також біля 700 відвідувачів читального залу.
Є тут і клуб любителів книги. Він працює в «дусі часу». Члени клубу (а їх біля 100 осіб) кожен місяць вносять по 3 грн. для покупки новинок. Всі книги на російській мові. Вона звична для читання, то навіщо себе «насилувати». Можливо, колись знайдеться хтось із ентузіастів і відкриє для читачів клубу новинки українською.
А зараз маємо те, що маємо.
Для молоді українська книжка вже є органічною. Правда, недавно у бібліотеці роздавали анкету, щоб дізнатись, як читачі орієнтуються в українській літературі — сучасній і класичній. За тиждень 20 чоловік дали відповідь на запитання. Як для Ворзеля, це непогано.
Звичайно, що бібліотека не була б такою відвідуваною, не працюй там ентузіасти своєї справи. Завжди ввічливі, відповідальні, з бажанням обслужити якнайкраще. Тут акуратно, затишно, любовно підібрані тематичні стенди.
— Нам би нове приміщення, — мріє вголос завідуюча Наталія Іванівна. Бібліотеці належить понад 10 соток землі. Можна було б побудувати 2-поверховий будинок із бібліотекою на першому поверсі. А на другому — по бажанню забудовників, хоча би без «злачного» закладу. Нова, сучасно оснащена бібліотека притягувала б до читання саме книг, несла б свою благородну місію.
Так що включайтесь у будівництво, хто зацікавився! Не прогадаєте. У моральному плані точно.
Ворзель займає 750 га землі, з них 500 га вкриті столітніми соснами і дубами.
М.Д. Стражеско, досліджуючи у свій час лікувальні властивості ворзельського клімату, порівнював його з кисловодським.
Перший санаторій відкрився в 1932 р. На початок перебудови у Ворзелі діяло 27 оздоровчих закладів. Згодом більшість організацій — власників цих закладів стали неспроможні утримувати свої оздоровниці. З часом в деяких корпусах відкрили приватні цехи з виготовлення ковбас, кондвиробів, маргарину, майонезу.
Зараз у Ворзелі діють 12 оздоровчих закладів, з них дитячих 4 і 3 змішані — для дорослих і дітей.
Збереглось «Орлятко» Київського міськздороввідділу, Кичеєво (куди ввійшли «Сонячний» обліксануправління, «Прапор» Міністерства охорони здоров’я), «Енергія» — ТЕЦ, «Юність» Укргазбуду. Деякі з керівників пережили рейдерські атаки (часом із загрозою для життя), вистояли і зберегли право дітей на оздоровлення.
Тепер черга за державою — відзначити їх нагородами за мужність і твердість.
Не існує зараз будинку відпочинку «Свобода» Київської територіальної ради з управління курортами профспілок, немає піонерських таборів, таких як «Супутник-2» Київської фабрики індпошиву №3; «Сосновий» виробничого об’єднання «Медапаратура»; «Дружний» Київської кінокопіювальної фабрики; «Схід» Київського заводу «Торгмаш»; «Світлий промінь» Південенергобуду; «Буревісник» швейної фабрики ім. Горького; «Стрімкий» Академії наук України; «Зоря» кондитерської фабрики ім. К. Маркса; «Ялинка» заводу медпрепаратів; «Світанок» Київської облспоживспілки; «Берізка» Управління південно-західної залізниці.
Ці дані я взяла з книги про Ворзель, яку видано до 105-річчя селища. Там же була і карта Ворзеля.
На місці колишніх таборів або запустіння або будується житло. Декілька колишніх таборів обнесені парканами. Про паркани хочеться написати детальніше. Вони — різні, залежно від можливостей, смаку і внутрішньої культури їхніх власників. Ось тягнеться по всьому (здається, дев’ятигектарному) периметру просто- таки витвір парканного мистецтва — різнокольоровий камінь, а зверху елегантна металева надбудова. Паркан порівняно невисокий, не давить, але вражає і дивує. Дивує кількістю грошей, вкладених забудовниками. Невже не можна було зробити щось скромніше? — Можна, — відповідає «наглядно» інший паркан — дуже скромний і незатійливий у своїй промислово-бетонно-стандартній простоті, висотою близько трьох метрів. І периметр у нього менший (десь 5 га). Попасти на територію можна через наглухо закриті ворота. Відчиняються, звичайно, по команді. Одного разу щось не спрацювало з тими воротами. Перехожий, який йшов мимо, заглянув і побачив із десяток красунь, що старанно вибивали в піонерські барабани. З одягу на них були тільки піонерські галстуки.
Це — ворзельський фольклор. Я його чула разів п’ять. У такій формі місцеві мешканці демонструють зневагу до тих, хто вирішив, що має законне право займати гектари колишнього дитячого табору, побудувавши за огорожею 2-3 будинки.
І інші табори вже давно куплені- перекуплені, а господарі невідомо де, або відомо, та зась.
— Але ж тут повинні звучати дитячі голоси — говорю я секретарю Селищної ради. Ворзель — чудове місце в усіх відношеннях — унікальне повітря, гарне сполучення. Сюди могли б приїжджати діти з усієї України, могли б знайомитись зі столицею. І в приклад приводжу розмову в метро з дітьми з Криму. Вони приїжджали на екскурсію взимку. Це було для них святом душі, як і для мене, бо розповідали з захопленням про свої враження. Розповідали, стараючись розмовляти українською.
А держава упускає таку природню можливість прилучення до своїх основ своїх молодих громадян.
— І я так думала ще півроку тому — стомлено і гірко відповідає мені секретар Селищної ради, колишня завідуюча садочком. І безнадійно махає рукою. Очевидно, вона знає щось таке, чого не знаю я.
Але це не значить, що мешканці Ворзеля приречено опустили руки. Перед виборами не було допущено до затвердження проекту ворзельських «Нью-Васюків». На цій хвилі й прийшла до влади нова команда. І була поставлена перед безліччю доконаних фактів. Вона зі здивуванням виявила, що у Ворзелі важко знайти невеликий шматочок землі для будівництва соціального житла.
Вся земля або куплена, або в оренді.
Житло збиралася будувати фірма, якій незадовго перед виборами були надані великі ділянки землі під забудову двоповерхових котеджів для майбутніх відпочиваючих.
Забудовники взяли на себе обов’язок навести лад із каналізацією, побудувати, як писалось вище, житло, внести свою долю у реставрацію гордості Ворзеля — будинку графині Уварової (доньки Ф. Терещенка, київського цукрозаводчика, великого мецената).
Але громадськість запротестувала. Через цей ліс проходить доріжка до вокзалу для цілого кутка мешканців. Люди не хочуть ходити повз чергові паркани. А ще, можуть загинути столітні сосни — будівництво такої кількості котеджів може спричинити пошкодження коренів.
— Будівництво все одно будуть вести, а ми можемо втратити гроші, такі необхідні Ворзелю, — кажуть у селищній раді.
Ось так стала «крайньою», можливо, і щедра фірма-забудовник. Бо глухе нарікання ворзельців на «безпрєдєл» у роздачі і привласненні землі досягло точки кипіння.
Зараз одна сотка землі (із соснами) коштує 10 000 дол.
І в цій ситуації хочеться звернутись до дядь і тьоть, які «наклали лапи» на землі колись дитячих оздоровниць. Візьміть собі в приклад Федора Терещенка, «слід» якого досі відчувається у Ворзелі. Згадайте своє дитинство, гляньте на своїх дітей, внуків і зробіть СПРАВУ. А в нагороду вам буде щасливий дитячий сміх.
