...Можна скільки завгодно звинувачувати Європу в лукавстві, непослідовності та подвійних стандартах (що, безумовно, є), але ж Україна, насамперед, має глянути на себе і власні дії, особливо на фоні цієї російської агресії. Адже недаремно східна мудрість говорить: «Якщо хочеш перетворити світ, почни з себе». Із великою натугою (через дев’ять місяців фактичної війни) наша «кохана» ВР прийняла нарешті політичне рішення щодо визнання Росії країною агресором. І що далі? Розірвали дипломатичні відносини з агресором після цього? Та ні, вони (дипвідносини) й далі залишаються на найвищому дипломатичному рівні. Перестали торгувати з країною-агресором? Та ні: і електроенергію, і газ та ще багато чого купуємо в нього...
...Економіка України продовжує залишатися олігархічно-клановою, корупція, незважаючи нібито на новий «уряд камікадзе» та закордонних легіонерів в ньому з Грузії, Литви та США, все більше мені (і не тільки) здається, не в змозі подолати інерцію українсько-совдепівського способу економічного мислення і діяння з її «наріжним каменем — корупцією»... Я особисто, власне, дедалі більше переконуюся, що наша економіка, у будь-якому випадку теперішня, не підлягає реформуванню доти, поки на неї впливатимуть олігархи. Адже зрозуміло, якщо вдасться реформувати економіку, в якій головними чинниками стануть людина і держава, то олігархам у цій країні робити (а головне заробляти) буде нічого. Тому по всій вертикалі і горизонталі економічного життя України і йде такий шалений спротив і саботаж, який досить успішно під’южується і підтримується так званим ОБ (опозиційним блоком) у ВР... Чиновницька рать, яка є дієвим інструментом та єдиним фронтом втілення в життя управлінських методів совка і олігархії на даному етапі є вірними союзниками останніх. В основному всі реформаторські дії нового уряду, Президента та ВР зводяться до симулякру цих дій та забалакування проблем. Українці мають, на жаль, феноменальну властивість не використовувати надані їй шанси реформувати та реформуватися.
Зрозуміло, що реформи просто неможливі без покарання одіозних представників минулої влади. Але цього не відбувається. Бо, певно, знову-таки відсутня політична воля. Залишаються непокараними злочинці, які вибивали Небесну Сотню, «застрягла» справа — розслідування комісією п. Сенченка котла під Іловайськом, Дебальцевим. Справи Гонгадзе, а також Єльяшкевича та Подольського так і залишаються «висяками». Ба понад те, п. Кучма сьогодні є представником на переговорах контактних груп із «ДНР» і «ЛНР». Кращого способу «відбілення» підозрюваного у скоєнні злочину гр. Кучми важко й придумати. Певно існує така собі українська президентська каста недоторканих та «честь президентського мундира», де діючий Президент не здає попереднього...
Наразі Україна виживає (точніше, мабуть, сказати, животіє) в умовах синергічних негативних чинників. Другий рік поспіль іде якесь незрозуміле АТО, хоч «поза» очі це прямо називається агресією і війною. Щодня речники МО понуро вже традиційно (страшно, але так) повідомляють про загиблих воїнів, і що російсько-терористичні війська (інколи бойовики) використовують важке озброєння, яке згідно з Мінськими угодами мали б відвести на безпечну відстань. Це на фронті, а в Києві «свій фронт»: то мінус п’ятнадцять відсотків із пенсії працюючих пенсіонерів, то тарифи на послуги ЖКГ НКРЕ встановлює такі, що саме час — на шию та на бантину, то проблема з валютними кредитами, то з цінами на товари першої необхідності, від погляду на які очі лізуть на лоба. І все це на тлі гривні, що постійно б’ється в конвульсіях девальвації та інфляції тощо, а про індексацію зарплат та пенсій «тільки думають»... Як кажуть мудрі: нам і ворогів не треба, коли у нас такі друзі.
Тож лише такі можна зробити висновки.
1. Робити «свою Європу» тут, в Україні, тим паче, що ми знаходимося у самому центрі її. Маємо власну систему цінностей (яку за багатьма параметрами втрачено вже Європою).
2. Невпинно і нестримно нарощувати обороноздатність своєї армії, скільки б це не коштувало. Безумовно, це за умови, якщо ми справді хочемо, щоб Україна стала вільною, незалежною і соборною. Інакше, як не скорботно, але Герої Небесної Сотні та тисячі полеглих героїв на полях Донбасу не зрозуміють нас і... не пробачать.
