Чим довше живе на світі людина, тим міцніше приростає корінням там, де народилася і виросла, де пройшла її молодість, з’явилися на світ діти й померли батьки. Цей зв’язок неможливо передати словами, його можна лише відчувати. Вочевидь, тому довколишнє життя ми сприймаємо, перш за все, на емоційному рівні. Але яке життя — такі й емоції. Хоча набагато гірше, коли людям уже на все наплювати, і вони стають байдужими.
Віталій КРИВКО, архітектор:
— Скажу прямо — хорошого в нашому житті мало. У рідному Дніпропетровську я щодня бачу будинки, облізлі і давно не ремонтовані. Коли йдеш вулицями, от-от на голову може впасти цеглина або шматок балкона. Навіть на центральному проспекті стоять будівлі, які не фарбували десятиліттями. На них зруйнована ліпнина і скульптури, встановлені ще за царя або при радянській владі. Місцями на карнизах старовинних будівель ростуть справжні кущі — туди занесло насіння, і воно проросло, як на диких скелях. Дивує, що навіть у важкий післявоєнний час, коли люди погано жили, вони все одно думали про красу і естетику будівель, про архітектуру. Тому що зовнішній вигляд міста створює настрій і визначає ставлення до життя. Але зараз до цього нікому немає діла. Всі кути будинків обклеєні шматками оголошень і листівок. У дворах лежать купи сміття і пластикових пляшок. Керівники міської влади постійно їздять у закордонні відрядження, дивляться, як в Європі люди живуть, але повертаються до України і вважають наше існування за нормальне. Правда, напередодні «Євро-2012» вони почали займатися ремонтом доріг, але про тротуари забули. Адже на багатьох вулицях їх практично немає, замість цього — горби і вибоїни. Враження таке, що наша влада по землі не ходить. Убогий і сірий вигляд зимового Дніпропетровська скрашують лише рекламні щити, прикриваючи стіни будинків і узбіччя доріг. На них ми бачимо віртуальну країну, яка купує дорогі машини, відпочиває на заморських курортах і купається в розкоші та благополуччі.
Тетяна КУЧЕРЕВСЬКА, домогосподарка:
— На наших вулицях мене понад усе лякає ожеледь. Зима стоїть тепла, і температура тримається близько нуля. Вчора була відлига, і все розтануло, а сьогодні — замерзло. Сльота, яку місили ногами, перетворилася на крижані тороси. Люди ковзають і ламають руки-ноги. Медики говорять, що за день до них привозять до трьохсот осіб. Проте, головне полягає в тому, що ніхто за це не відповідає. Здавалося б, логіка проста — ми платимо податки і комунальні платежі, за рахунок яких утримують дорожні служби і двірників. Відповідальність має нести міськрада і ЖЕКи, за якими закріплена та чи інша територія. Кожен випадок травматизму — це пряма провина міської влади і комунальників, які не перевантажують себе виконанням функціональних обов’язків. Мені доводилося бувати за кордоном, де старанно прибирають тротуари, інакше будь-яка людина, що травмувалася, може звернутися до суду і отримати чималу компенсацію. У нас навіть постраждалим людям рідко спадає на думку судитися з міською владою. А того, хто до суду звернеться, вважають сутяжником і ненормальною людиною. Тому народ рятується, як може. Зовсім нещодавно мені показали «льодоступи» — спеціальне приладдя, що одягається на взуття. Виробляє їх мале підприємство, і коштує таке приладдя 50 гривень. Для пенсіонера дорого, але переломи, перебування в лікарні та хірургічні операції обійдуться ще дорожче.
Володимир ПРИТИСКАЧ, співробітник Державної податкової адміністрації в Дніпропетровської області:
— У останні дні мене надто обурило рішення міської влади придбати в Німеччині чотири дюжини списаних трамваїв чеського виробництва. Таким чином вони намагаються вирішити транспортну проблему. І це відбувається в Дніпропетровську, де на «Південмаші» сидять без замовлень машинобудівники, які збирають ті ж чеські трамваї. Важко знайти країну, яка пішла б на таке рішення, — замість підтримки свого виробника, купувати «секонд-хенд» за кордоном. Вигода від придбання списаних трамваїв сумнівна з усіх точок зору. Останніми роками місцева влада керувалася миттєвими інтересами, не маючи стратегії розвитку міського транспорту. Ставка була зроблена на маршрутні таксі, де робилися швидкі й легкі гроші. Малий бізнес із цієї сфери вилучили, а мікроавтобуси возили стоячих пасажирів із подвійним перевантаженням. Як наслідок, вони зруйнувалися, збільшилися витрати, і перевізники вимагають чергового підвищення плати за проїзд уже до чотирьох гривень. Подібні тарифи важко знайти де-небудь ще в Україні. Тепер, коли пасажирські перевезення опинилися в кризі, справу вирішили виправити списаним за кордоном електротранспортом. Проте, проблему це не вирішить. Дніпропетровську необхідно добудувати лінію метро, яка вийде на поверхню в районі Південного вокзалу. І тоді залізничними коліями можна буде їздити практично в усі кінці величезного міста. Це повністю змінить транспортну систему Дніпропетровська. Для добудови метрополітену необхідно один мільйон гривень у день — по одній гривні з кожного мешканця міста протягом чотирьох років. Такі витрати під силу Дніпропетровську, але за умови, що ці засоби витрачатимуться по-господарському.
Іван НЕМИРОВЧЕНКО, пенсіонер:
— Днями мою сусідку вкусив безпритульний пес. Гризнув так, що вихватив шматок ноги. Ми надали першу допомогу і повезли до лікарні. Виявилось, що це вже тринадцятий випадок за день. Ногу зашили, але призначили сорок уколів від сказу, а вони, як визнають самі лікарі, дуже погано впливають на здоров’я. Уколів можна уникнути, якщо з собою привезеш собаку на обстеження. Але де її шукати — адже вона бездомна. Те, що відбувається сьогодні із «собачою проблемою», здоровим глуздом не осягнути. Наші депутати пішли назустріч Європі і внесли статтю до Кримінального кодексу, що передбачає покарання за жорстоке поводження з тваринами. Тепер комунальні служби, які займалися виловом і відстрілом бродячих собак, заявляють, що почекають, поки не внесуть поправки до закону. Сідати у в’язницю або платити штраф нікому не хочеться, тим паче що громадські організації із захисту тварин пишуть скарги. Місцева влада має побудувати притулки для бродячих псів, годувати їх і забезпечувати відхід, але на практиці коштів для цього немає. І це зрозуміло, тому що грошей не вистачає на людей. Тим часом собачки розмножуються. У нашому дворі мешкає зграя — штук двадцять чи тридцять усіх мастей і розмірів. Живуть вони в підвалах, під балконами і біля теплотраси, а тому сприймають прилеглу територію як свою. Майже щодня трапляються НС. Спровокувати агресію собак може що завгодно. Мешканці написали колективну скаргу з вимогою вжити термінових заходів. Підписали її понад п’ятдесят чоловік, тому що всім набридло. Але петицію власті не приймають, говорять, що займатися собаками нікому. В крайньому випадку, людям радять нести свої скарги до прокуратури, але й там відмахуються обома руками.
Ігор ГУСАРОВ, керівник Агентства журналістських розслідувань:
— Дніпропетровськ — місто проблемне і приводів для негативу вистачає. Якщо жити в цьому постійно — жодна психіка не витримає. Напевно, тому в нас багато агресивних людей. Їх можна зустріти скрізь — на вулиці, в транспорті, в магазині. Особисто я, всупереч усьому, прагну налаштовуватися на хороше. Людину можуть тішити і дрібниці життя — потрібно тільки їх помічати. Але є підстави й засмучуватись — працювати стає складніше. Можливо тому, що наша влада укріплює свою «вертикаль», ставлення до преси поступово змінюється. Отримати інформацію у багатьох випадках майже нереально, незважаючи на те, що Верховна Рада ухвалила новий закон. Формально тобі не відмовляють, але дають порожні відписки чи придумують відмовки. Ходити по колу можна дуже довго, адже чиновники у нас винахідливі. Щоб там не казали, але при колишньому президентові жилося якось веселіше. Правда, нас запевняють, що тепер стане жити краще, але я щодо цього маю великі сумніви.
