У народі кажуть: «В березні кожух і без ґудзиків теплий». А найважливіше те, що з понеділка розпочався Великий піст. Як зазначають священнослужителі, дотримуючись обмежень у їжі, варто не забувати і про духовний аспект, шукати миру в душі та у взаєминах із ближніми.
Любов ГРИНЧИШИН, начальник Тернопільського відділення Укрсоцбанку:
— Щодо поганого в нашій країні, то, звичайно, це — оголошення вироку Юрієві Луценку. Тому що якраз тоді в українців закінчилися сподівання на справедливий суд у нашій державі. Адже люди добре розуміють: якщо влада дозволяє собі такі дії щодо колишніх прем’єра, міністра внутрішніх справ — тих, кого сьогодні готова захистити світова спільнота, зокрема, Європейський Союз, — то що тоді казати пересічному українцеві, на чий захист, якого суду йому сподіватися? Хоча я впевнена, що Європейський суд із прав людини у справі Луценка винесе позитивне рішення, і справедливість переможе. Знову ж таки, тривожать події довкола приватизації Свято-Успенської Почаївської лаври. Думаю, це боляче зачіпає кожного з нас. До будівництва святинь долучалися наші предки, й це якась така штучна спроба внести розбрат у релігійне життя українців. Моя думка: безцінні пам’ятки мають залишатись у володінні українського народу. Щодо приємних подій: на початок посту до Тернополя привезли копію Туринської плащаниці. Це дасть змогу кожному підійти до неї з вірою, молитвою, краще пізнати стан своєї душі, випросити Божої ласки. Найголовніше — зі смиренням, покорою молити в Бога сил переживати все те погане, що стається, на що нам треба впливати і що ми повинні пережити. Щодо своєї сім’ї, то тривожним моментом є те, що я, відвівши маму до лікаря й чекаючи на результат огляду, дуже хвилювалася за неї та почала розуміти справжність слів: «Про здоров’я думаємо тоді, коли його втрачаємо». Здоров’я треба пильнувати, серйозно до нього ставитися й тішитися, коли сам і рідні здорові, бо це найголовніше. Щодо радісних подій цього тижня, то це, однозначно, весняне сонце. З настанням весни інші події, якого б забарвлення вони для нас не мали, здаються сонячними.
Юрій ГУМЕН, директор Державного архіву в Тернопільській області:
— Кінцівка зими була харизматичною й нагадувала дитинство. Ці морози, сніги... Але добре, що починається весна. І не стільки як зміна сезону чи погоди, а як налаштування на щось непізнане — нові плани, сподівання. Вже потрібно готуватися до 8 Березня. Як би хто до цього свята не ставився, але воно, знову ж таки, в першу чергу асоціюється з нашим радянським дитинством — хорошим чи поганим, але все ж, напевне, найкращою порою. Для мене як для державного службовця цей тиждень — підготовка до підсумкової колегії та до відкриття в нашому архіві великої документальної виставки, присвяченої Тарасові Шевченку. 29-го лютого минуло 80 років від дня народження відомого українського співака Юрія Богатикова. Будучи людиною радянської епохи, він зробив переворот в українській пісні, але для більшості наших громадян це лише починає відкриватися. Я тішуся, що протягом тривалого часу мені вдалося зібрати чималу фонотеку його пісень. На ці дні також припадають дні народження людей, яких я шаную й поважаю.
Леся ОЛІЙНИК, тернополянка:
— Звичайно, найбільшими позитивами цього тижня є весна й початок Великого посту, який дає нам можливість очистити душу, примиритися з ближніми й із цими надбаннями прийти до світлого свята Воскресіння Христового. У вівторок, ідучи на роботу, зустріла сусідів — літніх чоловіка й дружину, яким уже далеко за вісімдесят. Давно їх не бачила, й було радісно від того, що вони ще можуть разом пройтися вулицями. Подумалося, що варто берегти один одного, говорити якнайбільше приємних слів, а не витрачати час на сварки. Прикро було почути про релігійні чвари в селі Гніздичне Збаразького району, інтриги довкола Свято-Успенської Почаївської лаври, які нагнітають політики задля власного передвиборчого піару, підбурюючи народ. На мою думку, кожен має право на власні переконання, має право ходити до храму тієї чи іншої конфесії. У тому числі — й Московського патріархату. До речі, з власного досвіду знаю, що казання там, зокрема, й у Свято-Успенській Почаївській лаврі, священнослужителі промовляють українською, й молитися там може кожен, незалежно від конфесійної приналежності. Зрештою, Українська греко-католицька церква теж підпорядковується закордонним ієрархам. А як вказує на офіційному інтернет-сайті Свято-Успенської Почаївської лаври її намісник, архієпископ Почаївський, вікарій Київської митрополії Володимир Мороз, станом на 1 січня 2003 року на Тернопільщині передано у власність парафіям Української греко-католицької церкви 669 храмів. Нещодавно римо-католицькій громаді Миколаєва передали будівлю, де працював Миколаївський обласний краєзнавчий музей, бо історично вона належить церкві. Чому ж Почаївська святиня не може стати власністю чернечої громади, як це було тоді, коли фундаторка монастиря Анна Гойська подарувала ці землі ченцям? Сьогодні в нас говорять про те, як репресіям і гонінням піддавали священнослужителів УГКЦ, забуваючи, що такої ж долі зазнавали і православні. Наприклад, мій прадід, який був православним священиком на півдні України, помер у сталінському ГУЛАГу в Казахстані. Бог — один, і Він не підтримує розбрату. Отож, коли стоїть вибір між тим, чи збудувати новий храм, чи відібрати в інших, варто згадати Божі заповіді.
Ольга КОЛОС, директор Тернопільської науково-виробничої фірми «Інтеграл»:
— Наша країна наближається до парламентських виборів. З одного боку це — великий позитив, оскільки маємо можливість щось змінити, підтримавши ту чи іншу політичну силу. Проте вибори передбачають величезні витрати на рекламу, і, напевне, це найгірший чинник, тому що не завжди заможні люди настільки моральні, що можуть потім оглянутися на тих виборців, за допомогою яких вони стали біля керма влади. Хочеться, щоб кандидати подумали про те, що, потрапивши до Верховної Ради, треба віддячити за довіру реальними справами. Дай Боже, щоб так сталося! В нашому місті з’явився теплий тротуар, але чомусь тернополянам від цього тепліше не стало. Коли я приходжу в гематологічне відділення Тернопільської міської дитячої лікарні, то бачу заплакані очі медсестричок через те, що його нині хочуть закрити, оскільки немає повної зайнятості ліжок хворими на лейкемію. А що хорошого? Напевне, те, що за холодами зими завжди настає весна, й ми повинні вірити лише в добре. Тішуся тим, що працюю в колективі, де люди підтримують один одного, й це вселяє надію на те, що, переживши кризу, зможемо пережити й інші негаразди. Сподіваюся, щось зміниться в нашій державі на краще та підприємство матиме замовлення, а це дасть змогу працювати стабільно.
