Саме прихід святого Миколая, а ще передчуття Нового року та Різдва — лейтмотив тижня, що минає. Хоча він, цей тиждень, не був простим. Я мала за цю семиденку дві втрати — померли мама моєї найближчої подруги та Борис Шайдецький, колишній генеральний директор ЛОДТРК, який 1985-го прийняв мене на роботу, отже, дав прекрасну можливість отримати професію режисера, якій я залюбки присвятила 17 років. Зрештою, Борис Маркіянович опікувався не тільки мною — десятками, а може, — й сотнями телевізійників, які успішно працюють не лише в Україні... Завжди так було, що одні відходять — інші приходять, і цю прописну істину вкотре підтвердило наше суботнє опитування — двоє з моїх інтерв’юерів невдовзі очікують поповнення: Юрій Кардашевський — як дідусь і пані Х (просила не «видавати» її) — як мама. А ще львів’яни плідно працюють, намагаються роботою захиститися від чвар, виховують дітей та онуків і, головне, по-філософськи мудро ставляться до буття.
Леся РИБІНСЬКА, режисер обласного телебачення:
— Мені не подобається протистояння між директором нашої телерадіокомпанії та колективом. Зачеплені особистісні інтереси нашого директора і К., а трусить усіх нас. Слава Богу, що роботи, як і завжди, а тим паче — перед Новим роком, багато. Є можливість зачинитися в апаратній і спокійно працювати. Шкода, що помер Борис Шайдецький — один із найпотужніших керівників у історії українського телебачення. А з приємного те, що моя Ксеня, студентка третього курсу факультету журналістики, — дуже активна громадська діячка. Є в осередку «Пласту» прес-секретарем, і цього року займалася акціями, пов’язаними із передачею Віфлеємського вогню, давала із цього приводу інтерв’ю, і мені, мамі, це дуже приємно. 19-річний Ярема вчиться на філософському факультеті, але так захопився музикою, що для нього бас-гітара зараз — перш за все. Щоправда, запустив науку, через що позбувся стипендії. Але головне, що всі здорові. І нехай буде так, як є.
Володимир ДУДА, концертмейстер камерного оркестру «Віртуози Львова»:
— Надпотужною подією тижня я б назвав концерт пам’яті Іри Маланюк, що відбувся у філармонії за участю солістів Віденської та Мюнхенської опер, які виконали «Реквієм» Джузеппе Верді. Також надзвичайно приємно, що я і мої колеги — композитор Віктор Камінський, мистецтвознавець Любов Кияновська, художній керівник філармонії Сергій Бурко, професор музичної академії Артур Микитка, отримали нагороди від міністерства культури Польщі — як люди, що спричинилися до розвитку польської культури й зміцнення зв’язків між Польщею та Україною. Тепер готуємося до Різдва — зокрема, концерту за участю Славка Вакарчука, в якому гратимуть і «Віртуози». Згодом братимемо участь у проекті Тараса Чубая «Наше Різдво». Готуємося й до Миколая. Наразі не знаємо, що святий принесе, але здогадуємося: хто буде чемним, той без подарунка не залишиться. З нами живе маленька Тереза — донька сина Юрка. Раніше мешкала й Устина, але зараз пішла на окреме мешкання, бо вже доросла — студентка Академії мистецтв. Їй також, напевно, щось від Миколая перепаде, бо вона, коли в нас жила, була дуже чемна, допомагала й дідусеві, й бабусі.
Юрій КАРДАШЕВСЬКИЙ, депутат Львівської міської ради:
— У моєму житті нічого поганого немає. Все розмірено — я давно звик планувати й за тим планом жити. З приємного те, що готуюся стати дідусем. Вітаміню доцю, щоби маля народилося здоровим. Тішуся снігу й тому, що нарешті прийшла нормальна зима, бо це приємний спогад про моє дитинство. На Миколая дітям подарунки вже купив. У мене ще купа клопотів, бо маю відвідати дві школи та інтернат, щоб завезти школярам подарунки.
Діана ЮРАШ, виконавчий директор Федерації покеру України:
— Журюся, що маю мало часу для спілкування з дітьми, бо дуже зайнята на роботі. Коли йду з хати, трирічний Максиміліан ще спить, коли приходжу — вже спить. Тринадцятирічний Святослав уже дуже самостійний. Сам зранечку готує собі сніданок, потім говорить мені «До побачення» і біжить до школи. Але ввечері ми надолужуємо спілкування — він дотепна, розумна й весела дитина. Максиміліанові Миколай принесе іграшки. Щодо Святослава, то ми з чоловіком порадилися і вирішили подарувати гроші, на які він купить собі те, що захоче. Гадаю, це будуть диски, журнали, книжки, які він дуже любить читати. Нещодавнім моїм великим здивуванням було те, що син до третьої години ночі з великим захопленням читав «Енеїду» Котляревського. Коли спитала, чим сподобалася «Енеїда», почула: «Це дуже раціональний, веселий і прагматичний твір». Бачите, лірика й романтика їм зараз не потрібні, а підходить саме такий формат.
Параска ДВОРЯНИН, шеф-редактор ТРК «Люкс»:
— Чим пильніше спостерігаю за подіями в державі, тим більше переконуюся: українці — сильні та оптимістичні, пережили кризу й грип, тепер успішно переживають вибори. Напевно, такі ситуації відбиваються на їхніх станах, але вони знають, що і це можна пережити і жити далі. Натомість політики, якщо говорити про погане, чим далі, тим більше показують, наскільки вони можуть бути нетолерантними. Спостерігаю відеоролики, виступи й приходжу до висновку, що пересічні українці поводять себе значно гідніше ніж ті, що мали б бути їхніми лідерами. Щодо професійної діяльності, то, звичайно, у журналістиці з’явилося значно більше «джинси», бо такий зараз «урожайний» період. Звичайно, прикро, що ми настільки є залежними від виборів. З іншого боку, приємно, що є видання, які чітко позиціонують себе як такі, що роблять це на правах реклами. Щодо мого приватного життя, то мене тішить донька Оля, бо кожного дня розкриває якийсь новий талант: то вона писала вірші, тепер-от малює за день по кілька картин, грає на гітарі. На жаль, її знання не завжди сприймають ровесники й суспільство, але, мені здається, — це проблема одного дня. Щодо себе особисто, то я, напевно, побажала б собі вміти за всіма осінньо-зимовими настроями помічати хороше, вічне й просте, як вміли наші бабусі й дідусі. У передчутті Нового року вчуся помічати, як сходить сонце, падає сніг, як красиво на вулиці, як під снігом завмерли дерева... І стараюся не думати про речі скороминущі...
