Добрий день, любі працівники газети «День».
Я вам дуже, дуже вдячна за вашу посилку. Не вмію красиво говорити, але знайте, що я дуже рада і щодня вам дякую. Книги до мене тільки сьогодні повернулись, до того читали сестра і близькі.
Після публікації мого листа на ваших сторінках мої близькі спочатку мене не зрозуміли. І донька не сприйняла: «Мамо, що трапилось?» Я відповіла, що це старість, а вона плаче: «Мамо, пам’ятаєте 1997 рік? Смертельно хворий батько, два роки ви одержуєте бартером зарплату. Пенсія запізнюється на півроку, я в декретній відпустці на 17 грн. і знаю, що виходити на роботу нікуди. Ви тоді не тільки батька підтримували, а мене теж. Батькові ліки надсилали і ви казали: «Оце й мертвого підніме». А мені: «Не занепадай духом, не кисни. Все в нас буде добре».
Говорить мені: «Пам’ятаєте, як я казала: «І навіщо я народила другу дитину? На свої і на його муки». Ви мене не сварили, а розповіли про нашу бабусю. Я тільки тоді зрозуміла, звідки у вас ця витримка, цей гарт».
Звісно, я нічого не забуду. Тільки з роками оцінила весь труд, любов до дітей, витримку. Куди тим декабристкам.
Коли я народилася, братові було 2 роки, а батько відбував термін за хлібину. Трудився кочегаром у пекарні. Потім була фінська війна. Коли народилася сестра (1941 року), батька вдома вже не було. Ішла війна. Батькові й матері по 25 років. Обоє сироти після 1933 року.
Вересень 1943 р. я вже пам’ятаю. Німці відступали, все палили, всіх стріляли і тому всі пішли в ліс. А ми сиділи в погребі. З нами були сусіди — 90-річний дід і баба. Мама виходила з погреба, коли було тихо. «Самійлова хата горить, Павлушина хата горить, Байдівська хата горить», — це такі новини мама приносила в погріб. А тут і наша хата горить. Мама врятувала хату тому, що вона була крита залізом, а не соломою, стіни оббиті дошками. Дошки облиті бензином і палають. Мама полум’я збила, а шум мотоцикла почула пізно. Мотоцикліст, мабуть, встиг побачити її. А тут ще й я біля неї. Мама мене кинула в кущ бузку і сама зверху впала. Черга пройшла над головою. Мотоцикл не зупинився. Ох і перепало ж мені тоді.
А сусідка баба Галя каже: «Вона мала, не розуміє, а в тебе троє дітей, а ти під кулі полізла».
— А якби не полізла?
А після війни скільки горя. Коли ті, що вціліли, поверталися, батька не було. Щось не те сказав і потрапив на Колиму. В нашій хаті на зиму розмістилося 4 сім’ї. Спали на долівці, на печі і під піччю. А вже на другу зиму лишилася одна мамина сестра з чотирма дітьми. Потім вирили землянку і довго в ній жили. Коли тітка пішла просити позику на хату, то їй якийсь чиновник сказав: «Кажеш, безвісти пропав. А може, він в Америці». Німці хату спалили, сина вбили, корову забрали, чоловік на війні загинув. А свій душу спопелив. Тільки завдяки «Сільським вістям» ми дізналися, що дядько Петро загинув у концтаборі, коли тітки вже не було.
А мамі ж було тяжче, ніж удовам. Праця від зорі до зорі за паличку. Городу 40 соток. Треба ж і зерна, і соняшнику, бо ж єдина надія на город.
Брат до школи пішов після 9 років, я теж. Чоботи одні на всю сім’ю. А після першого класу пасла чужих корів за пальто з шинелі і кирзові чоботи з солдатських. Біля одного столу з одним каганцем, але вчилися добре. Вранці о 4 годині в ліс по дрова, поки лісник спить, потім козу, кролів, курей погодували і до школи.
Коли народилася сестра Катя (24. 08. 1952 р.), батька вдома ще не було. Мама завжди говорила, що нам краще, бо наш тато прийде і ми заживемо. Вона до церкви не ходила, але говорила: «Якби люди жили по законах Божих, то не було б війн, не було б горя». Перша Божа заповідь, по-маминому, це неперервність життя на землі. А люди помічники Бога на землі.
Все це розповіла Наталі, і тільки після того, як прочитала газету «День», як ми з нею поговорили про посилку, вона мені зізналася, що їй було соромно і за свою слабкість. Дуже вдячна вам за цю відвертість. Це з вашою допомогою ми стали ще ріднішими.
Читаю Віктора Суворова (Різуна) і думаю: «Чому в нас так мало лідерів?», а коли читаю газету «День», «Сільську правду», то бачу, що в нас багато розумних людей, але чому вони не на перших ролях? Здається, що вся наша розділеність, переподіленість кимось керована. Роз’єднану масу легше перемогти. Може, тому купка об’єднаних і править масою роз’єднаних партіями, релігією, національністю, територією жителів України. Які малі наші Ков’яги, а з шести газових вишок три Авакова, два ставки неначе чарівником зроблені — Добкіна, земля — Порошенка. В ліс не підійди, до ставка — теж, через поле стежкою не пройдеш, там псарі нових господарів зацькують. Якась окупація. Біля ставка охоронці побили випускників минулого року. Гучна справа. Приїжджав Стогній, але все затихло. Гроші.
Мені не дожити, але ж так хочеться вірити в краще майбутнє своїх онуків. Чому ми це допустили? Чому не маємо пророків, лідерів? Люди б пішли за ними, а поки що голосують за капіталістів.
Дякую за те, що ви є. Бажаю здоров’я, добра всім вам. Може, з вашою допомогою люди посміливішають.
