13 травня минуло рівно шість років відтоді, як пішов із життя легендарний тренер київського «Динамо», збірної СРСР та України Валерій Лобановський. Мені здається, що й через десятки років біль утрати не стане меншим — через ту просту причини, що такі генії народжуються раз у сто років. Лобановський продовжує жити в наших серцях і справах. Він був великим футболістом і тренером, але, передусім, про нього потрібно говорити як про визначну людину, інтелектуальну брилу, якою він насправді був протягом усього свого життя. Завдяки йому наша країна — спочатку колишній Радянський Союз, а пізніше й Україна — відчували себе справді футбольною державою. Заслуги Валерія Васильовича понині визнає весь світ, його напрацюваннями користуються найсильніші команди планети, його конспекти затребувані кращими футбольними розумами сучасності.
А ми — вболівальники та співвітчизники — безмірно вдячні йому, пам’ятаємо й любимо Лобановського. Ви знаєте, ніщо не має такої цінності, як всенародне визнання. У зв’язку з цим не можу не виразити свого піднесення й навіть захоплення тим фактом, що Україна вважає Метра одним із великих українців. Не приховуватиму, в однойменному проекті телеканалу «Інтер» мій голос був відданий на підтримку його кандидатури.
Лобановський і зараз у моєму серці, він — разом з усіма нами, разом із нашими перемогами, а іноді й невдачами, без яких, Васильович це чудово розумів, не буває й перемог. На мій погляд, найбільша наша поразка — в тому, що людина, яка ще багато років могла служити своїй країні, її людям та й усьому світовому футболу, пішла з життя дуже рано. Ця втрата дійсно непоправна.
Я ніколи не забуду, як 15 травня 2002 року перед фінальним матчем Ліги чемпіонів футбольна Європа вшанувала хвилиною мовчання пам’ять великого українця. Я не соромився почуттів, що переповнювали тоді мене, як не соромився і сліз гіркої втрати. Мені здається, наш народ гідний таких героїв. Не здивуюся, якщо 16 травня 2008 року за великого українця Лобановського проголосує вся футбольна Україна.
