Зараз багато пишуть про діяльність ОУН-УПА. Хто вони, зрадники чи патріоти, які боролися за незалежність України? Пишу про те, що я бачив і чув у ті роки (1947—1951).
Я навчався в Першому Московському медичному інституті, а на канікули їздив в Рівненську область, в м. Козин (1947—1950 роки), де 1948 року проходив медичну практику в місцевій лікарні. У той час тут було багато хворих на туберкульоз. А після закінчення інституту в 1951 році я був у м. Тучин Рівненської області, де жив у домі голови райвиконкому. Поряд жила шістнадцятирічна дівчина-єврейка, яку від німців сховала місцева жінка і яку за всі роки війни не видали німцям «бандерівці».
У ОУН-УПА на 99% була місцева селянська молодь, яка не хотіла панування на своїй землі ні поляків, нi «совєтів». Вони проливали свою кров, на власній землі, за право вільно жити на ній. У ті часи основна їхня боротьба була на ідеологічному фронті: щоб не вступали до колгоспів, не вступали в піонери та комсомол.
Цих партизанів (так їх зараз називають деякі ЗМІ Росії) заарештовували, засилали в табори, вбивали. Так, бiля Козина було вбито їхнього ватажка Іскру з його групою. Літак Ут-2 застав їх у полі і з повітря керував знищенням, а вони швидко спалили якісь папери.
Часто вбитих «партизан- бандерівців» возили на підводі селами, щоб хтось із родичів не витримав, бачачи своїх дітей чи онуків. А якщо людина впізнавала вбитого, то родичів заарештовували.
Один юнак їхав на велосипеді, а назустріч йому машина з робітниками НКВС, хлопець злякався — й тікати, його спіймали з листівками, він отримав 25 років таборів.
Одну з таких листівок мені нелегально дали прочитати. Вона була надрукована на цигарковому папері, українською мовою. Це був заклик до народів і солдатів СРСР боротися проти національного поневолення. Те, що там писали і за що давали 25 років таборів, вільно друкували газети СРСР за часів М. Горбачова. З листівок випливав романтизм та сентиментальність українців, бо зверталися до народів СРСР українською мовою, яку ті не розуміли. (Прагматичний Наполеон, воюючи в Африці, звертався до арабів їхньою мовою.)
У керівництві району були виключно люди зі Східної України. Українці, які були в КП Західної України за Польщі, які боролися за приєднання до УРСР, до КПРС не приймалися, їм не довіряли як прихованим «націоналістам». Українці, які приїхали працювати в Західну Україну зі Східної, в основному співчували ОУН-УПА, бо бачили, як ці молоді люди віддавали життя за ідею створення незалежної України. Ця боротьба в Західній Україні, безумовно, вплинула на здобуття Україною незалежності.
Уповноважені з м. Козин («східняки») організовували колгоспи, слідкували за виконанням планів здачі зерна. Чоловіки пили самогон, а напившись, прискорювали створення колгоспів, використовуючи всі засоби, у тому числі били людей. А одну удову шантажували так: не вступиш до колгоспу, то подвоїмо податки. Вона відмовилася. Тоді сказали, що податок збільшать у п’ять разів, і вона змушена була вступити до колгоспу. Тобто сама влада налаштовувала населення проти себе.
До одного з уповноважених, який був напідпитку, завітали перевіряючі, він їх визнав за партизанів ОУН- УПА, і став казати, що він підтримує їхню боротьбу за вільну Україну, що він їм співчуває. А один солдат мені скаржився, що їхнє село до війни було в складі України, а після війни опинилося у складі Росії.
Пройшло більше як 50 років, тому я можу сказати, якими були мотиви тих, хто свідомо боровся проти національно-визвольного руху (те, що мені довірила людина, я раніше сказати не міг). Син одного з керівників району напідпитку нахвалявся, що він, студент технікуму, працював інформатором і що студенти відчувають його «як миші кота». А він працює інформатором тому, що в роки війни він голодував на Уралі, а населення Західної України добре харчувалось.
Влада не довіряла українцям, як місцевим, так і «східнякам», і навіть росіянам. Тому там діяла частина НКВС, укомплектована кавказцями.
Боротьба ОУН-УПА — це національно-визвольна боротьба. У цій боротьбі за незалежність України загинули тисячі українських героїв, про яких майже нічого невідомо. Чому?
Нині, після 250 років пропаганди царизму, переконати українців, особливо похилого віку, що патріоти України — зрадники, сепаратисти, мазепинці, а після 70 років пропаганди-зомбування, що патріоти України — буржуазні націоналісти, бандерівці, важко. Цю імперську, антиукраїнську пропаганду і зараз використовують, навіть в Україні, різні сили в боротьбі за владу й гроші.
Держава повинна поставити крапку у цьому питанні й не дозволяти штучно сіяти розбрат, експлуатуючи події більш як 50-річної давності.
Слава й пошана всім українцям, які боролися за вільну Україну!
