І на землі мир людям доброї волі
Про розбудову України в різних середовищах говорять по-різному. І кожне середовище омріює «свою» Україну. В нашій сім’ї ми молимося: «Господи, сотвори Україну вільною, сильною, християнською Державою!». Проте багато років, роздумуючи над національною ідеєю, над ідеєю, котра б об’єднала українців в розбудові своєї Держави, не знаходив того «золотого» ключика, який відкрив би нам двері до нашого щасливого майбутнього. Втім, дві ВЕЛИКІ ДУМКИ щодо об’єднавчої національної ідеї мені пощастило почути.
Першим цю думку висловив позаминулого століття великий Пантелеймон Куліш: «Національна ідея — не що інше, як дотримання Закону Божого...» Друга думка прозвучала кілька років тому в одній приватній розмові. Її озвучив сучасний український мислитель Мирослав Маринович: «Українська ідея визріє в Україні тоді, коли створиться критична маса високодуховних християн».
Ось такі дві взаємодоповнюючі ВЕЛИКІ ДУМКИ мені були подаровані долею. Ось тобі і сформульована національна ідея! Але ж, разом з тим, давно відомо, що освічені люди прекрасно знають і закони Божі, і моральні приписи, і юридичне право, і багато іншого. Проте, володіючи цими знаннями, високодуховними християнами Україна останнім часом відчутно не приростала. У чому справа?! Адже з кожним роком духовні семінарії й академії випускають все більше високоосвічених священиків; Києво-Могилянська академія, Український католицький університет, можливо, ще декілька некорумпованих вишів також покликані до творіння духовної еліти в Україні. Проте чомусь не здійснюється метафізичний феномен синтезу релігійної духовності, інтелекту та патріотизму. Бо саме такий синтез творить високодуховного інтелігентного християнина.
А справа християнського прозріння, на мою думку, очевидна. І на цю «очевидність» указував свого часу великий митрополит Андрей Шептицький. Він постійно звертався до священиків із закликом іти в народ, вивчати його проблеми і допомагати йому ці проблеми вирішувати. Саме таке поєднання справжнього духовного виховання і духовної практики формує нову якість як самого вихователя, так і його вихованців. Реалізація ж цього істинного духовного преображення має здійснюватися в парафіях усіх конфесій України. Вірю, що концепція оновлення парафій найближчим часом буде розроблена ентузіастами.
Основною проблемою України є критично низький рівень духовного та тілесного здоров’я. Особливою проблемою є дитячий алкоголізм, за рівнем якого Україна займає перше місце в світі. При рекрутуванні наших юнаків до українського війська «відбраковуються» до вісімдесяти відсотків дітей. А поголовне куріння, а наркотики, а розбещення інтернетом та іншими засобами масової інформації і, як наслідок, духовна та тілесна деградація?! Але ж таке тотальне «обезздоровлення» дітей і молоді забирає в України її майбутнє. Як свідчить дійсність, влада в Україні впродовж усієї нашої незалежності виглядає антиукраїнською, бо навіть під час багатовікової окупації нашого народу в минулому не було такого жахливого стану здоров’я нації. Цей справжній виклик часу, на мою думку, можна подолати активізацією парафіяльного життя, яке одночасно стане і початком формування громадянського суспільства. Для цього потрібно створити парафіяльні і міжпарафіяльні школи здорового способу життя, розуміючи під здоровим способом життя духовне очищення та певну систему психічного та тілесного оздоровлення.
Одночасно з оздоровленням потрібний прискіпливий аналіз духовно-інтелектуальних, мистецьких, господарських можливостей парафії, а також її потреб. Особливо потреб тих, хто неспроможний собою заопікуватися. Адже кожен, хто потребує опіки, має таку опіку отримати. Тож необхідно кооперувати знання, світовий досвід, особисті можливості для налагодження життя у взаємному доповненні.
Цікавою бачиться міжпарафіяльна співпраця міста та села. Кооперація у виробництві екологічно чистої їжі є надзвичайно актуальною, як також відпочинок міських дітей влітку на селах в сім’ях одиноких літніх людей, допомагаючи їм у простих роботах. Звичайно, діти мають бути також і під опікою активу сільської парафії. Вечірні розваги, просвітницькі бесіди, спортивні змагання, походи гармонійно доповнять такий сільський відпочинок гарним духовним здоров’ям.
Вважаю, що активізація мирян щодо оновлення парафій спричиниться до оновлення свідомості та церковних ієрархів. Бо справжнім священиком має бути високодуховна, високоосвічена та високоморальна особистість широкої культури. І саме такі священики стануть справжніми лідерами, орієнтирами для духовного розвитку нас, мирян.
Тоді оновлення парафій може справді стати одним із «золотих ключів» до розбудови громадянського суспільства і, як наслідок, шляхом до зміни на краще ситуації в Україні.
