На Резолюцію ПАРЄ від 25 січня, в якій засуджується теорія і практика комунізму, відгукнувся об’ємною статтею професор Юрій Вільчинський («День», № 16, 4 лютого 2006). Основна частина статті — розповідь про марксизм — виконана в стилі радянського суспільствознавства. Але я дотерпів до місця, де зарито собаку. Виявляється, що Росія дуже боїться Резолюції ПАРЄ. На думку автора, Росія — спадкоємиця СРСР, і саме їй тепер «виставлять рахунок народи і нації». Наскільки я розумію, ПАРЄ своєю резолюцією закликала посткомуністичні країни повернутися до оцінки свого минулого і запропонувала формат такої оцінки. Це, до речі, зробила в свій час Німеччина відносно нацизму. Але проф. Вільчинський вважає, що сьогодні все це стосується виключно Росії. Далі детально, у десяти пунктах, доводиться (з посиланнями на Івана Франка) наступна теза: «Українська духовна традиція і ментальність ніколи не сприймала марксизм, особливо в його суб’єктивно-доктринальному вигляді».
Отже, знайдено цапа-відбувайла. Нехай у Росії засуджують теорію і практику комунізму, нехай там бояться рахунку народів і націй. А ми ні при чому. Неначе ніколи не було комуністичної України. Академічні писання проф. Вільчинського з цитатами проти комунізму з київських філософів Миколи Бердяєва та Льва Шестова нагадали мені мудре висловлювання Андре Жида: «Щоб мати можливість вільно мислити, треба мати гарантію, що написане не буде мати наслідків». На мою думку, стаття проф. Вільчинського може мати два наслідки. По-перше, це — внесок інтелігента у справу відчуження України від Росії. По-друге, це підбадьорювання тих владних осіб, хто зобов’язаний прислухатися до Резолюції ПАРЄ, але не хоче цього робити внаслідок причетності до колишнього комуністичного правління.
Немає сумніву в тому, що Україна коли-небудь засудить комунізм. Не виключаю, що відбудеться суд над КПРС. Але це може статися так нескоро, що молодими цей акт буде не зрозумілий, а для старих виявиться пустим фарсом.
