Цю статтю треба уважно прочитати всім українським політикам, тому що вона спрощує їхнє завдання і ставить діагноз українському суспільству. Діагноз точний, вивірений, обгрунтований. Це не поверхові спостереження, чому наші партії дають щедрі обіцянки виборцям, а коли приходять до влади, забувають про них. Тут глибокий аналіз харківських угод, зокрема, про базування Чорноморського флоту Росії в Криму, за якими, так чи інакше, видніються і постаті наших трьох попередніх президентів. Важливою є і характеристика тих змін, які сталися в Україні останнім часом за нової влади, і погляд на них з-за кордону.
Вже доведено — в Україні поки що не знайшлося політика, який би впевнено стояв біля керма і спрямовував державний корабель в правильному напрямку в морі соціальних і економічних перетворень. Але ж ті, хто прагне зайняти найвищу посаду, повинні бути обізнані з тим, як треба керувати країною. Світовий досвід ніхто не приховує, навпаки, про нього докладно розповідається в книгах та засобах масової інформації. Відкриваємо підручник з правознавства і довідуємося, що держава займає центральне місце в політичній системі й відіграє вирішальну роль в суспільстві, оскільки концентрує владу і з допомогою державного апарату здійснює політичне, економічне та ідеологічне керівництво суспільством.
Україна отримала від Радянського Союзу визначену територію та органи державного управління. Проте нова влада з роками почала втрачати довіру населення, тому в нашій країні з такою легкістю можна вдаватися до зовсім інших орієнтирів, далеких від тих, які ще недавно були визначальними.
Доводиться визнати, що здатність до державотворення у нас — рідкісний талант, його треба шукати й виокремлювати серед облуди і пристосуванства. Вимога тут єдина — невпинно утверджувати державність українського народу, піднесення добробуту всього населення. З цієї точки зору треба й говорити про всі наші політичні сили, маючи на увазі не слова, а результати. Вихвалянь і розповідей чуємо багато, навіть телевізійні спектаклі влаштовуються з цією метою. Ми живемо в інформаційному просторі, байдуже налаштованому до незалежної України, до її бід і тривог. Де тут моральне виховання, почуття патріотизму, шанобливе ставлення до нашої історії, пам’яті, культури? Між тим згідно зі ст. 17 Конституції України «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу». Тож для кого у нас пишуться закони?
Якщо немає сприйняття, що держава — це організованість і передбачуваність задля розвитку всієї країни, захист від будь-яких посягань на права і свободи людини, закріплені законодавчо, то тоді й виникає напруженість в суспільстві. Причина — в методах управління. Немає у нас головного штабу, в підпорядкуванні якого були б всі наявні сили суспільства, і тому немає перемог, а є або тупцювання на місці, або відсталість. Роль керівного центру повинна перебрати на себе національна ідея, здатна згуртувати всіх громадян задля розвитку країни.
Відрадно, що в нас все частіше згадують про національні інтереси. Це вже позитивне явище, але чи не є це лише красиві слова, які й надалі будуть прикривати нашу безвідповідальність? Мірилом тут має стати думка робітника і селянина, їхнє матеріальне становище, зростання виробництва, підвищення продуктивності праці, підвищення життєвого рівня населення.
Ще більшою є ціна міжнародних угод, про які сьогодні так багато розмов. Співробітництво з іншими країнами потрібне, коли воно взаємовигідне і грунтується на рівноправній основі. Навіщо, наприклад, укладати газові угоди, за якими ми купуємо газ в Росії за досить високими цінами, а транспортуємо його в Європу через свою територію за низькими? І чи потрібно його купляти у великих обсягах? Скоріше за все, — ні, бо як тоді налагодити енергозбереження чи власний видобуток, а газоносні місця у нас є. Такі прорахунки можуть призвести до банкрутства не тільки «Нафтогаз України», а й цілі галузі нашої економіки.
Так, опозиційні сили бачать усі загрози українській державності, виступають на захист національно-культурних та історичних цінностей. Саме тут проходить межа між національними інтересами та намаганням прикрити неблагонадійні вчинки високою метою.
