Просто не віриться, що їй, легендарному і суперечливому таланту всіх, так би мовити, часів і народів Дженіс Лін Джоплін, 19 січня минуло б 70! Яскраво спалахнувши на небосхилі рок-музики і скоро ставши надовго однією з найвидатніших вокалісток, вона зовсім молодою, на 28 році життя, згасла в мороці наркотиків і алкоголю (4 жовтня 1970 року померла від передозування героїну в номері голлівудського готелю). Завжди шкода таких артистів, що безжалісно нищать себе, їм заради прибутків «допомагають» ті, що наживаються на таланті.
Дженіс недарма увійшла до сумного списку так званого «Клубу 27» — тут кілька музикантів, які, змінивши сучасну музику, померли у свої 27 років (з-поміж них — небувалий віртуоз гри на гітарі і співак Джимі Хендрікс, лідер гурту Doors Джим Моррісон та ін.). Але ні цей список (позаторік у липні його поповнила всесвітньо відома молода співачка Емі Вайнгауз, яка померла від алкогольного отруєння), ні інші трагічні випадки з великими зірками сцени не стають уроком для інших. Нові таланти стають заручниками великої слави і грошей, залежними від смертельного зілля. Але це тема окремої розмови, а наша героїня, тіло якої понад 42 роки тому кремовано, а прах розвіяно над Каліфорнією, дотепер залишається у пам’яті любителів музики — як досвідчених, так і молодих — які відкривають для себе оригінальний стиль співачки, її дивовижну манеру виконання блюзів.
Не кожен (музика — справа смаку) сприймає хриплуватий, іноді з вереском голос, але багато шанувальників у захваті від її найкращих творів. Мені ніколи не набридали, щиро зізнатися, два її шедеври: «Літо» (Summertime) і «Мабуть» (Maybe). Після невеликої перерви ти знову і знову слухаєш їх як нові. Напевно, кожен має свій віртуальний хіт-парад, де низка творів залишаються улюбленими, на певний час зникають, поступившись іншим. Але є серед них найулюбленіші, котрі навіть через роки повертаються і заповнюють сірі українські будні. Добре, що тепер будь-який твір миттєво відшукаєш у всесвітній павутині і прослухаєш, перепишеш. А пригадуються 70-ті роки минулого століття, коли послухати улюблену музику, тим паче західну, було непросто. Та завжди у середовищі студентської молоді «крутилися» найновіші вінілові диски-гіганти, фотоматеріали улюблених виконавців. Хоча річ ця була іноді ризикована. Пригадую, як довелося «загриміти» з одного зі львівських гуртожитків за фотографії «Бітлз», повішені на стіні над ліжком. Партсекретар журфаку сильно розлютився за любов до буржуазної «ворожої» музики. А за фотографії Дженіс Джоплін можна було б навіть вилетіти з вишу! Але де тепер ця ініціативність факультетського партбоса? Де той Союз, «непорушний і могутній», що так боровся зі всім зарубіжним? А тодішні мелодії, дивовижні за звучанням, новаторські, іноді просто геніальні композиції «Бітлз», «Лед зеппелін», «Квін», тієї ж Дженіс Джоплін, багатьох інших виконавців (серед них є й українські) практично на рівні шедеврів класичної музики ще довго не втрачатимуть своєї принади і приємного звучання.
