Як учасник Великої Вітчизняної війни, інвалід війни першої групи, учасник бойових дій вважаю за необхідне заявити, що УПА була стороною, що воювала за незалежну Україну. Не вина УПА та українського народу, а скоріше біда, що дві ворожі імперії з майже тотожним ставленням до України розв’язали бойню за новий переділ світу. Україні в цій бойні була відведена роль сировинно-людського додатку, поля змагань між армадами, що воювали... І треба гордитися, що українці, опинившись між молотом і ковадлом, змогли організувати збройний спротив обом сторонам. Кожен народ має священне право відстоювати свої Честь, Гідність і Незалежність доступними методами. Минуло понад півстоліття, відійшло в інший світ багато безпосередніх дійових осіб того протистояння, але живуть їхні діти й онуки. Отже, йдеться про статус живих... Я не закликаю до всепрощення УПА, і на тій підставі — до визнання. Закликаю до ВЗАЄМОВИБАЧЕННЯ.
Нещодавно подібної згоди дійшли на Волині. На могилах невинно убієнних — і поляків, і українців — поставили хрести, взаємно вибачилися президенти, відслужили священики... Певен, що знайдуть остаточне рішення й стосовно «Орлят». З УПА питання складніше. Минуле нас стримує сильніше, ніж волинян, переважну більшість населення Польщі, польську меншину України (я за походженням належу до неї). Не всіх влаштовує християнське взаємне прощення. Та й третя сторона під’юджує, ніяк не може (бо не хоче!) забути про минулу велич. Але нам потрібно взаємно вибачитися і єднатися та бути єдиною Незалежною Україною.
