Важко не погодитися з думками ветеранів праці, котрі висловили в публікації «Як підготуватися до старості» («День» за 20 лютого) серйозні претензії до нинішнього керівництва України за холодну байдужість до страждань мільйонів зубожілих громадян похилого віку. Ми, група пілотів-пенсіонерів аеропорту «Одеса», вважаємо, що нинішня державна політика по відношенню до людей льотної професії може взагалі призвести до зникнення кваліфікованих кадрів льотчиків, штурманів і бортінженерів. З одного боку, переважна більшість молодих фахівців залишилася без роботи (якщо звільняється робоче місце, конкурс претендентів доходить до ста чоловік). А з іншого, пенсійне забезпечення, скажімо, того ж льотчика можна назвати не інакше як знущанням із здорового глузду. Ось і збільшується з року в рік кількість авіакатастроф в Україні — пілоти, бачачи жебрацьке становище ветеранів, котрі пішли на відпочинок, порушують льотні інструкції й правила, розраховуючи хоча б таким небезпечним чином забезпечити свою старість. Про це, до речі, слід би пам'ятати й замовникам чартерних рейсів — держчиновникам, котрі раптово розбагатіли, депутатам і новоявленим бізнесменам. Утім, що докоряти командирам повітряних суден, якщо їхня праця, сповнена безлічі фізіопсихологічних перевантажень, оцінюється набагато нижче, ніж, наприклад, праця диспетчерів. Причому, що особливо вражає іноземних колег, — причина парадоксу криється в небажанні влади сертифікувати робочі місця льотних екіпажів. Робочі місця авіадиспетчерів, котрі забезпечують безпеку польотів наших та іноземних літаків, давно сертифіковано, а льотний склад усе ніяк цього не дочекається. У результаті — пенсія, наприклад, недавнього командира екіпажу «Ту-154» (на цій посаді працював і я) становить близько 60 гривень на місяць. Хочеться запитати через газету Президента, народних депутатів України: чи можна назвати пенсією суму, в півтора раза нижчу за офіційно визнаний рівень прожиткового мінімуму? Чи не є цей факт порушенням основного права людини — права на життя? Адже пенсіонерам льотно-підйомного складу, котрі внаслідок шуму двигунів і жорсткого радіаційного випромінювання здебільшого хворіють на інсульти, інфаркти, знижений рівень слуху й зору, практично неможливо знайти підробіток до пенсії, щоб вижити і придбати ліки. Про те, яким абсурдом є нинішні норми пенсійного забезпечення, свідчить хоча б той факт, що пенсія бортпровідниці на чверть перевищує пенсію командира корабля, котрий ніс усю відповідальність за повітряне судно й життя п'ятдесяти-ста пасажирів, що перебували на його борту. Адже, якщо керуватися Конституцією України, оплата повинна здійснюватися за працею. А виходить — з точністю до навпаки, причому якщо в більшості країн світу пенсії пілотів становлять 85- 90 відсотків від середнього заробітку, то в українських льотчиків їх рівень у кілька разів нижчий, ніж навіть у сусідніх Росії чи Білорусі.
Цим листом хочеться привернути увагу наших можновладців, у тому числі законодавців, до проблеми виживання двох тисяч льотчиків-пенсіонерів України. Бо, бачачи наше жалюгідне становище, молодь не піде до льотних училищ. Цим самим буде загублено як вітчизняну авіацію, так і взагалі підірвано повітряну могутність держави. Невже в Україні це вже нікого не цікавить?
Валерій ПИЛЬОВ, колишній командир екіпажу «Ту-154», інвалід I групи по зору (за дорученням ради ветеранів аеропорту), Одеса
