Добрий день, вельмишановна Ларисо Олексіївно!
Хоч іще зарано, дуже радий привітати Вас особисто з Новим, 2014-м, роком! Бажаю Вам і всім, хто працює у «Дні», здоров’я та успіхів у тій надзвичайно важливій роботі, яку ви робите разом. Бажаю доброго здоров’я Євгену Кириловичу, такому ж патріотові України, як і Ви, який говорить небагато, а зробив для України більше, ніж ті, що говорять. Якби не амбіції О.Мороза, можливо, Україна мала б Президента Марчука і була б не такою, як є тепер. Нехай за півтора місяця до Нового року це буде перше вам усім привітання.
Давно не писав у дорогу мені газету. Були різні причини. Одна з який пов’язана з моїми хворобами і не можливостями належного їх лікування.
А зараз, коли Україна знаходиться на роздоріжжі, не витримав і ось пишу, хоч і знаю, що нового нічого сказати неможливо.
Часу до вільнюського саміту країн Європейського Союзу, на якому повинна б вирішитися доля України, майже не залишилося. Йдучи на президентські вибори, Янукович не проголошував європейського курсу для України. Цього, 2013-го, року заговорив про такий напрямок України, а чомусь не робить рішучих кроків, щоб асоціація з Європейським Союзом була підписана. А якраз тепер як ніколи раніше Україна має (чи, будемо говорити, мала) таку можливість. Стало очевидно, що розмови про європейський вибір Януковича - це блеф.
Звичайно, важко запідозрити Януковича в тім, що заповітною мрією його життя є звільнення України від «палких обіймів» «старшого брата» і допомогти країні стати на шлях європейського розвитку.
При нинішній політичній ситуації, коли більшість у Верховній Раді повністю керована Президентом, тільки він може вирішити - бути Україні вільній, демократичній чи залишитися серед найвідсталіших країн світу або повернутися в імперію на правах колонії. Президент Янукович має усі повноваження вирішити це питання самостійно.
Як би не склалася подальша доля України, це все зафіксується на скрижалях історії як результат діяльності на посту Президента Януковича, а не Верховної Ради.
Чим же керується Янукович?
Залишитись якнайдовше, можливо, пожиттєво, на владному олімпі, а іще краще - довічно, передаючи владу своїм нащадкам (по приклади далеко ходити не треба, ось вони - у Митному союзі) і... збагачуватись, збагачуватись без кінця. Мабуть, це турбує Януковича, а не доля українців.
Щоправда, вирішити свою долю, не доручаючи це волі випадку чи ворожим силам, могло б і саме суспільство. Але воно несе на собі такий тяжкий тягар тоталітарної системи, який заважає йому зробити вирішальний крок до Європи.
Невже тепер, після здобуття незалежності, нам потрібно більше трьох з половиною століть чи навіть хоч і менше, але цілих сім десятиліть, протягом яких найжорстокіше нищили наш народ, щоб дійти до пам’яті? Адже двадцяти двох років виявляється замало.
Якщо допустити, тепер уже майже неможливе, що Угода про асоціацію все-таки у Вільнюсі буде підписана, то чи через деякий короткий час після підписання наш загал, марно сподіваючись на раптове покращення життя, яке подарує нам Європа, не відсахнеться в протилежний бік, на що не тільки сподіваються, а і впевнені у Білокам’яній? Адже патерналізм, який ми успадкували від попередніх часів, що вождь, партія... забезпечить нас усім необхідним, ще живий у наших генах.
Думати, що манна небесна відразу впаде на нас, є помилковим. Шлях до хорошого життя може бути нелегким і довгим. Європейське життя у себе ми повинні будувати самі, користуючись європейськими писаними і неписаними правилами. Неписані правила - це висока культура суспільства. Без цивілізованих стосунків у суспільстві, тобто без високої культури, не можуть діяти найкращі закони. Тож якщо хочемо побудувати у себе таке життя, як у європейців, нам кожному прийдеться ламати самих себе. І це буде найтяжчим нашим завданням.
Та ось, навіть зробивши перший крок, підписавши Угоду і відчувши ці неминучі на початковому етапі труднощі, та ще й знаходячись цілодобово, без вихідних, на прицілі пропаганди сусідньої держави. І не тільки її. У нас і своїх антиукраїнських рупорів достатньо. Серед яких і така собі радіостанція «Маяк Одеса», яка промиває мізки мешканцям «юго-западного региона», що охвачує Одеську, Вінницьку, Миколаївську, Херсонську області, Крим і навіть Молдову і Придністров’я.
В той же час, як перша програма Українського радіо на середніх хвилях працює лише вранці і ввечері. А з 10-ї до 17-ї години не працює. В понеділок взагалі вихідний.
Чи можливо в таких умовах та іще з нестійким світоглядом вилікуватись від рабської психології і не захотіти повернутися туди, від чого ми іще не звільнилися і куди нас дуже наполегливо «запрошують»?!
P.S. Хочу попросити Вас, якщо це можливо, переслати мені накладною платою комплекти «Бронебійної публіцистики» і «Підривної літератури».
