Хочу висловитися з приводу двох публікацій у газеті «День» за 26—27 лютого — в’їдливої репліки пенсіонерки Катерини Коровіної «На полі честі небагатолюдно» і плутаних мудрувань кандидата технічних наук Анатолія Штанька під претензійною назвою «Finita la comedia».
Авторка першої публікації відмовляє в чесності Дмитрові Павличку через те, що він схилявся перед Москвою в радянські часи. Признаюся, і я тоді на демонстраціях (двічі на рік) носив портрет «вождя всіх народів». Попробував би кинути його... Що ж до Дмитра Павличка, то дай Боже, щоб усі стільки зробили для визволення України з московського зашморгу й утвердження її державності, скільки зробив він. А кандидат технічних наук заповзявся на всю губу шпетити українську інтелігенцію за її недолугість, за те, що вона, мовляв, не так чинила, як би йому подобалося. Чи ж він сам до неї не належить? А може, й ні...
І в зв’язку з обома цими публікаціями на пам’ять мені сплив епізод, описаний в Євангелії від Івана (8:3-10): «І ось книжники та фарисеї приводять до Нього в перелюбі схоплену жінку і посередині ставлять її та й говорять йому: «Оцю жінку, Учителю, зловлено на гарячому вчинку перелюбу...
Мойсей же в Законі звелів нам таких побивати камінням. А ти що говориш?» Це ж казали вони, Його спокушуючи, та щоб мати на Нього оскарження. А Ісус, нахилившись додолу, по землі писав пальцем...
А коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: «Хто з вас без гріха, — нехай перший на неї той каменем кине!..» І Він знов нахилився додолу і писав по землі...
А вони, це почувши й сумлінням докорені, стали один по одному виходити, почавши з найстарших та аж до останніх.
І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всередині... І підвівся Ісус і, нікого, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: «Де ж ті, жінко, що тебе оскаржили? Чи ніхто тебе не засудив?»
І ще пригадалися мені слова з Ісусової проповіді: «Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого» (Євангеліє від Матфея, 7:5).
