Події, що розігралися в ході президентських виборів 2004 року і особливо після визнання недійсними результатів другого туру, коли чітко висвітилися кланово-партійні та регіонально-етнічні симпатії та антипатії як до одного, так до другого претендента на вищий державний пост, сталися не випадково. Вони мають свою доісторію.
Як відомо, Леонід Кучма не раз жалкував, що не вдалося знайти національної ідеї, тобто визначення змісту політичної системи, з приводу якого до цього часу йде суперечка — аналогічно з будівництвом моста вздовж чи впоперек річки. І, головне, сама незалежність України була сприйнята неоднозначно. Якщо переважна частина жителів Західного, Центрального, Північного регіонів і самої столиці сприйняла це з радістю і торжеством, то в Південно-Східних областях значна частина населення жалкує про Союз, що розпався. Україна також втратила велику частину свого економічного і виробничого потенціалу, що призвело до зубожіння 90% населення і обернулося фактичним підривом довіри до влади. Особливо після проведення економічних «реформ», розграбування державного надбання і втрати народом своїх заощаджень. Вийти з цього економічного обвалу, коли внутрішній ринок захоплений імпортом, за допомогою однієї конкуренції практично стало неможливим.
Тому обраному новому президентові буде потрібна величезна мудрість, щоб віднайти шляхи примирення регіонів, підняття економіки та життєвого рівня українського народу, створення стабільної, демократичної політичної системи.
Такими шляхами можуть бути такі:
1. Публічне осудження як українського агресивного націоналізму, так і російського шовінізму. Необхідно ввести в практику систему побратимства між західними та східними областями.
2. До 60-річного ювілею Перемоги у Великій Вітчизняній війні провести акт прощення і примирення всіх сторін, які воювали, включаючи УПА, розставивши акценти: де була зрада і боягузтво, а де був протест і патріотизм.
3. Відродити військово-патріотичне виховання в школах, ліцеях і вузах.
4. Розробити комплексний п’ятирічний план розвитку провідних галузей промисловості з державною власністю не менше 25—30%. Повернути державну монополію на виробництво вино-горілчаних і тютюнових виробів як найбільш прибуткових.
5. Зупинити «розмноження» політичних партій під кожного олігарха і депутата та розробити закон, при якому до парламенту обиралося б не більше трьох-п’яти партій.
6. Для додаткового інвестування стратегічно важливих і провідних галузей промисловості сформувати президентський інвестиційний фонд за рахунок як добровільних внесків олігархів, так і пожертвувань всіх, кому дорога доля України. Підняти економіку можливо тільки зусиллями всього народу.
