Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Завдання для майбутнього президента

Економічне диво неможливе без духовності, етики та моралі
12 листопада, 2004 - 00:00
МАЛЮНОК IГОРЯ ЛУК’ЯНЧЕНКА

Президентські вибори підійшли до другого туру. Незабаром новий обранець стане біля керма влади. «Який напрям він обере?» — саме таке запитання ставлять перед собою більшість наших співгромадян. Адже найголовніше, щоб новообраний президент — хоч хто б із двох провідних кандидатів ним став — вів свою країну до процвітання і блага, а не до зубожіння і повної залежності від більш багатих держав.

Припускаю, що на мою адресу посипляться заперечення з різних боків: мовляв, тільки наш кандидат — найпорядніший, найчесніший, найсправедливіший, найкращий, і тільки він зможе зробити Україну багатою. Але це лише обіцянки, а вони, як багато ми разів переконувалися, нічого не варті. Якби усі обіцянки, висловлені на різних рівнях, виконувалися, ми б уже давно жили в процвітаючій країні. Та й що приховувати — до жодного з кандидатів немає повної довіри. Однак візьмемо їхні програми. Вони, звичайно ж, різні, але обидві зорієнтовано в основному тільки на економіку та політику. Добре це чи погано? Начебто, на перший погляд, добре, але давайте подивимося глибше.

Припустимо, новообраний президент вирішив чесно втілювати свою чудову програму в життя. (Навіть цікаво, як це у нього вийде.) Що для цього потрібно? Як мінімум помічники, тобто оточення: міністри і великі керівники усіх рангів — люди порядні й непідкупні, вірні ідеї збагачення держави, а не свого власного. Вже не говорячи про їхні професійні якості. Потім з таких же безкорисливих наших співгромадян має бути обрано новий парламент. Інакше всі хороші й корисні для народу (а не для них) закони буде заблоковано. Мало того, з того ж «тіста» порядності мають бути керівники середньої ланки найбільшого держапарату в усіх регіонах країни, інакше навіть найкращі почини затихнуть у міру їхнього просування виконавчою вертикаллю. Але де ж взяти стільки чесних і добросовісних? Адже не секрет, що «кузня кадрів» довгі роки працювала, якщо не зі знаком «мінус», то принаймні вхолосту. Саме тому ми сьогодні за рівнем життя — у другій світовій сотні. Адже не даремно говориться: командир за все відповідає. І це той мінімум, який потрібен, щоб втілити у життя — будь-яку чудову програму будь-кого із кандидатів. А як максимум — бажання більшої частини українського суспільства реалізувати запропоновану програму, якщо вона справді реально здійснима і розумна за змістом.

Як бачимо, і перед суспільством, і перед майбутнім президентом України апріорі поставлено надто складне завдання. І, за наявності усіх реалій, що є, — важковиконуване. Тому тим більше видається дивним повна відсутність у програмах, що пропонуються кандидатами на президентський пост, розділів, присвячених розвитку етики, культури і духовності. Ніби у нас уже досягнуто найвищий їх рівень, і нікуди більше рухатися у цьому напрямі. Адже саме через відсутність цієї «малості» всі перспективні почини у сфері як економіки, так і політики зійдуть нанівець.

Поясню, що йдеться зовсім не про ще більше нарощування кількості поп-зірок, рок-груп і телесеріалів — це далеко не завжди культура і духовність. Під духовністю я розумію благородні моральні й етичні принципи. Не йдеться і про збільшення кількості коледжів і вузів, хоч і вони, безумовно, важливі. Освіченість, природно, необхідна так само, як і фахівці різних профілів. Але наявність вищої освіти ще не означає, що володар диплома — людина етично-культурна і духовна. Бо саме «люди знань» і створюють зброю для знищення собі подібних, вони ж створюють наркотики та інші, не менш небезпечні речі.

Не можна не сказати і про необхідність переорієнтації засобів масової інформації на підвищення саме етики і культури співгромадян і на розвиток їхнього позитивного мислення. Так само, як і про впровадження у всіх навчальних закладах відповідних дисциплін. Однак навіть ті періодичні видання, а також теле- і радіопередачі, які хоча б по краплях доносили до людей ідеї духовності, або припинили своє існування, або ледь животіють. А про вітчизняну книжкову продукцію взагалі говорити соромно — її практично знищили, задушивши податками. Ось і доводиться нам задовольнятися зарубіжним чтивом. Чому в Росії на випуск книжок і журналів працюють пільги, а в нас ні? — невідомо нікому, крім тих, хто розробляє і приймає закони. У результаті талановитим російськомовним співвітчизникам доводиться звертатися до сусідів, а українцям писати в стіл, у надії на кращі часи.

Тим часом духовність катастрофічно падає — досить пересвідчитися у цьому, прочитавши газети, подивившись кримінальні зведення у теленовинах, та й просто прислухавшись до розмов на вулиці, багатих, особливо серед молоді, на ненормативну лексику, що замінила літературну мову. Це, звичайно, світова проблема, але у нас вона виражена особливо гостро. Навіть будівництво нових храмів не дає потрібного ефекту, якщо у людини немає Бога в душі.

Слід пам’ятати, що економічні програми кандидатів у президенти спрямовуються політичною волею, а виконуються людьми. Причому людьми, які вірять у майбутнє України, пов’язують з нею свою долю, дотримуються високих моральних принципів. Інакше найпрекрасніші економічні конструкції не будуть нічого варті, принаймні для народу.

Отже, майбутньому президентові нашої країни не варто розраховувати на економічне диво без урахування таких начебто «наївних речей» як духовність, етика і мораль.

Ігор ШУРИГІН, Київ
Газета: 
Рубрика: