Ганна АНДРЄЄВА, психолог Благодійного фонду «Щаслива дитина»:
— У мене зараз все крутиться навколо майбутнього малюка та мого стану здоров’я. Отже, хорошого вистачає. Наша малеча реагує на слово «тато». Якщо малюк штовхається всередині, й чоловік кладе руку мені на живіт, дитина затихає. Це ми виявили якраз минулого тижня. Ще я зрозуміла, що в мене дуже доросла племінниця. Їй 21 січня виповнилося шість років, і, коли ми відзначали її день народження, вона мені порадила не їсти консерви — а то її майбутній братик у моєму животі не буде рости.
Із поганого: днями я дізналася, що одного з наших волонтерів (він допомагає мені монтувати ролики про дітей-сиріт для соціальної реклами на телебаченні) заарештували, коли в Запоріжжі був розгін Майдану. Заарештували його за те, що він знімав все, що відбувалося, на свій фотоапарат, тепер йому загрожує два місяці домашнього арешту.
Я дуже переживаю за те, що відбувається у нас в місті, але переживаю, як би правильно висловитися, фоново, адже в даний момент не можу бути безпосереднім учасником подій. А коли те, що відбувається, стосується знайомих, стає просто моторошно, і виникає якесь почуття безвиході.
Віра ВОЛОШИНА, бізнес-тренер:
— Минулого тижня до мене в гості приїжджали батьки, ми разом дивилися передачу, сидячи на дивані. Це були хвилини справжнього спокою й захищеності з мого дитинства. Було дуже приємно! Ще я почала щоранку слухати класичну музику та читати сонети Шекспіра англійською. Це забезпечує хороший настрій на цілий день! Мені також заплатили гонорар за роботу, яку я обожнюю, — це теж прекрасно.
Погане згадувати складніше. Весь тиждень ішов дощ, напевно, це найгірше. А ще був день, коли я нічогісінько не робила — лінувалася. А лягаючи спати, мені здавалося, що він минув даремно. Було таке неприємне почуття згаяного часу. Не хочу, щоб таке повторювалося! А ще одна родичка стала ставити мені безліч запитань про те, коли в нас із чоловіком буде дитина. Я бачила цю жінку раз у житті, вона далека родичка чоловіка, не розумію, навіщо їй мої діти? Це мене роздратувало. А взагалі радує, що тільки три дрібнички зіпсували мені настрій за останній час.
Що ж до суспільного життя, то в Ялті, де ми живемо вже два місяці, дуже ввічливі водії маршруток. І взагалі люди здебільшого чуйні та спокійні. З поганого — дуже зростають ціни, продукти стають непомірно дорогими. Страшно, що чекає нас далі. А політикою, про яку зараз стільки розмов, я не цікавлюся, тому з цього приводу нічого не можу сказати.
Наталія ТЯПКІНА, викладачка Запорізького національного університету:
— Днями зі мною сталася ситуація і хороша, й погана одночасно. Ми з подругою поїхали автомашиною в Біленьке (село в Запорізькій області. — К.К.). Якраз була страшенна негода, і нашу машину занесло в замети. Жодних засобів, щоб розрити сніг, не було при собі. Не було й поряд інших автівок, щоб попросити про допомогу. Стояли ми так хвилин двадцять, дуже замерзли. І раптом, немов у казці, з’явилася машина, в якій були чоловіки з лопатами. Вони нас і витягнули.
Щодо подій у суспільстві, то я заплуталася. Зараз відбуваються такі жахливі конфлікти, з пролиттям крові, а я категорично проти насилля. Я не знаю, на якому я боці, мені здається, що є якась третя сила, котра керує всім цим процесом. І влада, й опозиція, і люди наші в руках цієї сили — як маріонетки...
Наталія ВИГОВСЬКА, журналіст, голова громадської організації «Союз молодих незалежних журналістів»:
— Мені складно оцінити хороше та погане в житті, тому що намагаюся розглядати ситуації поза цією концепцією: те, що добре зараз, може бути не найкращим у довгостроковій перспективі, й навпаки.
Засмутили складності на роботі: затяжний етап змін іноді підштовхує до розпачу. Ще більше засмутило те, що сестра зламала руку, послизнувшись на ожеледі.
Порадувало настання лютого, адже зовсім скоро почнеться весна. Третій сезон «Шерлока» виявився дуже навіть до місця: нарешті знайшла час його подивитися. Раптово трапився тренінг для редакторів, який довелося проводити в режимі форс-мажору: це була хороша перевірка напрацювань. Удалося краще зрозуміти близьку людину: позбулася кількох ілюзій, які зовсім непросто відпускати. Порадувало, що на початку березня мій сенсей з айкідо Стефан Бенедетті знову буде в Києві, й ми знову побачимося. І ще — повернулося сонце. Хоч і мороз, але воно все одно зігріває.
Події в Запоріжжі 26 січня привнесли багато негативу. Помітила по собі: стала настороженою і зовсім уже непривітно налаштованою до людей. Безліч негативної інформації із ЗМІ, нагнітання ситуації — нібито вірус ненависті вирвався на свободу і почав заражати народ. Погано, що Майдан, антимайдан і «Беркут» не розмовляють один з одним: так і починається ворожнеча. Помітила, що поменшало людей на вулицях, в магазинах, кафе. Навіть розпродажі до -90% не надто мотивують до радості. Підвищився курс долара. Розмови про дефолт України не додають оптимізму. Нерозчищені від льоду та снігу дороги й тротуари теж дратують. Але в настроях уже почало щось змінюватися. Напевно, завдяки сонцю. Суспільство втомилося. А от у маршрутках стало менше сварок. І днями в Запоріжжя приїжджав чудовий інтерпретатор творів Шуберта. Зал музичного училища імені Майбороди був повний: це дуже добре.
Отець В’ячеслав ВЛАСЕНКО, протоієрей Свято-Покровського кафедрального собору:
— На жаль, у суспільстві зараз домінують негативні емоції, агресія. Біля будівлі міськради та облради стоять правоохоронці зі щитами. Найгірше те, що ми — люди — ніяк не можемо вплинути на цю ситуацію. Має статися якесь чудо. Тому що це — проблема не України, це — проблема світового масштабу. Тут зав’язується серйозний больовий вузол, який нікому розплутати, — це погано. Але ми маємо надію на Бога — і це добре. Хоч як би то було зараз, хочеться вірити, що все закінчиться безболісно. А якщо й буде боляче — то щоб ми з гідністю пройшли крізь цей біль та вийшли очищеними, оновленими. А найкраще те, що в мене 20 січня народився онук Сергій. Уся наша родина тішиться з цієї новини.
